М. П. Кочерган Загальне мовознавство

Передвісники порівняльно-історичного мовознавства

Новий напрям у мовознавстві ніколи не виникає
спонтанно. Окремі ідеї, які лягають’у його основу,
можуть мати довгу історію, тривалий час «носитися в
повітрі», визрівати. Не є винятком і
порівняльно-історичне мовознавство. Ще на початку XIV ст.
італійський письменник Аліг’єрі Данте (1265—1321) у трактаті
«Про народне красномовство» (1307—1308) писав про
спільне походження італійської, провансальської та
французької мов. У XVI ст. з’являється праця
французького вченого Гівельма Постеллуса (1510—1581) «Про
спорідненість мов». Про подібність мов ідеться й у
«Розправі про європейські мови» Юлія-Цезаря Скалігера
(1484—1558). У XVII ст. уже сформувалось уявлення
про спорідненість семітських (Етьєн Гішар, Йов Лудольф),
германських (Ламберт Кате), романських (Франсуа Рену-
ар), слов’янських (Юрій Крижанич) мов. Особливе
значення для порівняльного вивчення мов мали видані Пи-
липом-Юханом фон Страленбергом у 1730 р.
порівняльні таблиці мов Північної Європи і Північного Кавказу,
завдяки чому було створено класифікацію уральських та
алтайських мов, що також сприяло формуванню
порівняльного мовознавства. Вагома роль у цьому процесі
належить зібранням лексики різних мов, представленим у
«Порівняльних словниках усіх мов та наріч» (1787—
1789) Петра Палласа й «Мітрідаті» (1806—1817) Иогана-
Кристофа Аделунга та Йогана-Северина Фатера, що
давало змогу виділити спільну лексику мов, класифікувати
мови за спорідненістю і передбачало порівняння мов.
Ідея історичного вивчення мов ййразно проступає у
праці німецького мовознавця Йогана-Готфріда Гердера
(1774—1803) «Дослідження про походження мови»
(опублікована в 1772 р.), де висловлено думку, що мова
пов’язана з культурою народу, постійно розвивається і
в процесі свого розвитку вдосконалюється. Вважають,
що ця думка є підступом до майбутнього історичного
мовознавства.
Однак справжнім поштовхом для зародження
порівняльно-історичного мовознавства, яке передбачає
синтез порівняльного та історичного дослідження мов,
стало ознайомлення із санскритом. Перші відомості про
санскрит у Європу стали надходити вже в XVI ст.
(листи з Індії італійця Філіппо Сассеті, який прожив
у Індії з 1583 до 1588 р.). Однак детальне
ознайомлення із санскритом почалось наприкінці XVIII ст.
завдяки працям англійця Ульяма Джонса (1746—1794),
який багато років прожив у Індії і вивчав індійську
культуру. У 1786 р. він виступив у Королівському
азіатському товаристві (його нерідко називають
Інститутом східних культур) у Калькутті з доповіддю, в якій
звернув увагу на регулярний збіг між формами
санскриту і латинської, грецької та англійської мов. На його
думку, така велика кількість подібних збігів не може
бути випадковістю, а, навпаки, є свідченням походження
цих мов від одного спільного предка (прамови).
Оскільки санскрит серед названих мов — найстаріша мова, то,
за твердженням Джонса, він і є цією прамовою.
Це знамените відкриття Джонса в 1808 р.
підтвердив німецький учений Фрідріх фон Шлегель (1772—
1829) у розвідці «Про мову і мудрість індійців». Він
довів близькість санскриту до латинської, грецької,
німецької та перської мов як за лексичним складом, так
і за граматичною структурою. Важливим є те, що
Шлегель уперше не тільки наголошував на ролі
граматичних елементів для встановлення мовної спорідненості, а й
вказував на методологічну важливість порівняння форм
дієвідмінювання. Як і Джонс, він уважав санскрит
найдавнішою мовою, що нібито є прамовою розглянутих у
його праці мов. Основною ідеєю цієї праці є думка про
необхідність порівняльного дослідження мов. Уперше в
мовознавстві тут вжито термін порівняльна граматика.
Сассеті, Джонс і Шлегель є лише передвісниками
порівняльно-історичного мовознавства. Основи
порівняльно-історичного мовознавства було закладено в
першій половині XIX ст.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.