Хоча мовознавство має більш ніж двадцятивікову
традицію, однак найінтенсивніший його розвиток
припадає на XX ст. За це століття змінилося три
наукові парадигми: порівняльно-історична (генетична),
системно-структурна (таксономічна) й комунікативно-
функціональна1. Така швидка зміна наукових
поглядів на мову дала Підставу російському мовознавцеві
П. Б. Паршину кваліфікувати ситуацію в
мовознавстві XX ст. як пермайентні, тобто постійні, безперервні
методологічні перевороти. Однак, незважаючи на
зміни наукових парадигм, надбані у попередні періоди
знання про мову не заперечуються, а лише набувають
нової оцінки. Різні парадигми ніби накладаються
одна на одну і навіть співіснують, то ігноруючи одна
одну, то зближуючись.
Отже, різні течії і напрями сучасного мовознавства
перебувають у доповнювальних відношеннях.