Поряд із когнітивною лінгвістикою в сучасному
мовознавстві продовжують розвиватися інші напрями,
що виникли ще до появи когнітивної парадигми.
Серед них — функціональна лінгвістика.
Функціональна лінгвістика, або функціоналізм, — сукупність шкіл
і напрямів, які характеризуються переважною увагою до вивчення
функціонування мови як засобу спілкування.
Виникнення функціональної лінгвістики датують
червнем 1976 р., коли було створено Міжнародне
товариство функціональної лінгвістики у Франції, куди
ввійшли такі вчені, як А. Мартіне, М. Мамудян, Ж. Му-
нен, Е. Бюйсанс, Дж. Харві та ін. Функціоналізм
сформувався як альтернатива дескриптивізму Л. Блумфіль-
да і глосематиці Л. Єльмслева. Великий вплив на
появу цього напряму мав осередок Празької
функціональної лінгвістики.
Основний принцип функціональної лінгвістики —
розуміння мови як цілеспрямованої системи засобів
вираження (цільове призначення мови), який уперше
був проголошений у «Тезах Празького лінгвістичного
осередку» в 1929 р. Функціональний підхід
передбачає аналіз функціональної природи мовних одиниць
та й мови загалом, за якого акцентується на
призначенні мовної одиниці. Саме цим названий підхід
різниться від інших, наприклад, формального.
За останні два-три десятиріччя з’явилося чимало
функціональних описів багатьох мов на всіх їхніх
рівнях, у тому числі і в Україні: Сггашшаіге їопстлоппеїіе
(їй Ргап^аіз, есі. Раг А. Магтлпеі (Р., 1973); Бік 8. С.
Гипсіїопаї £гаттаг (Атзі., 1979); Бондарко А. В. Функ-
циональная грамматика (Л., 1984); Слюсарева Н. А.
Проблеми фуйкционального синтаксиса современного
английскоґо язьїка (М., 1981); Загнітко А. П. Основи
функціональної морфології (К., 1991); Вихованець І. Р.
Нариси з функціонального синтаксису (К., 1992); Ба-
цеви*і Ф. С, Космеда Т. А. Очерки по функциональной
лексиКологии (Львів, 1997) та ін.
У функціональній граматиці об’єктом
дослідження є функції морфологічних і синтаксичних, рідше
лексичних, одиниць. Таке дослідження може проводитися
у двох напрямках — від функцій до засобів їх
реалізації і від засобів до їх функцій. Перший підхід є
основним, бо практично людина під час комунікації
відшукує, як саме виразити певну думку, та й у навчанні
іноземної мови головним є питання, яким чином нею
можна передати певний зміст. Проте й другий підхід
має вагоме значення, особливо коли застосовується
сукупно з першим. Двосторонній підхід у
функціональній лінгвістиці виправданій! тим, що певна функція
може реалізуватися різними мовними засобами, а один
і той самий засіб може виконувати різні функції.
Помітним набутком функціональної лінгвістики є
введена в науковий обіг О. В. Бондарком теорія
функціонально-семантичного поля як системи різнорівне-
вих мовних одиниць (лексичних, морфологічних,
синтаксичних), здатних виконувати одну спільну
функцію, що ґрунтується на спільності категоріального
змісту (аспектуальність, модальність, стан, персональ-
ність, посесивність, міра, локативність, темпораль-
ність тощо). Так, наприклад, модальність може
виражатися синтаксично, морфологічно і лексично.
Функціонально-семантичне поле має центр і
периферію. Центром є одиниця, яка найбільшою мірою спе-
ціалізується на вираженні певної семантичної
категорії. Є моноцентричні і поліцентричні поля.
Моноцентричні поля ґрунтуються на граматичній категорії
(поля аспектуальності, темпоральності, модальності,
персональності), а поліцентричні поля — на
сукупності різних мовних засобів, які не створюють єдиної
гомогенної системи форм, вони є слабоцентровані (поля
локальності, посесивності, якості, кількості, суб’єкт-
ності, причини, умови та ін.).
Функціонально-семантичні поля різних мов, в
основі яких лежить одна й та сама семантична категорія,
можуть мати неоднакову структуру. Так, у
слов’янських мовах центром поля аспектуальності є категорія
виду, а в німецькій мові, де виду немає, центральну роль
відіграють різні лексико-граматичні засоби вираження
граничності. Різноструктурними є в германських і
слов’янських мовах поля означеності/неозначеності. Якщо
в германських мовах їх центром є граматична
категорія означеності/неозначеності, то у слов’янських
мовах, за винятком болгарської та македонської,
головними її репрезентантами є лексичні та синтаксичні
засоби. Бондарко вважає, що дослідження
функціонально-семантичних полів різних мов є одним із
найважливіших завдань функціональної лінгвістики.
Останнім часом функціональна лінгвістика
використовує деякі ідеї когнітивної лінгвістики. Так, зокрема,
Бондарко став досліджувати концептуальну структуру
польових моделей та співвідношення універсальних й
ідіоетнічних явищ у функціонально-семантичних полях.