Ліричний герой поезії діє в зовнішньому світі. Ця частина тексту являє собою 
даність, макротему. Його внутрішній світ, думки, що коментують даність, є 
результатом - наслідком того, що відбувається у світі і водночас із самим героєм, - й 
уміщені в дужки. Тому вставлені структури виконують роль другої теми і додають те 
важливе, що хоче сказати автор, тобто рему. 
3. Я. Тураєва, аналізуючи темо-рематичне членування тексту, констатує, що 
"текст відображає зв'язки, наявні поза нашою свідомістю в реальному світі. Якщо в 
тексті домінує принцип лінійної зв'язності (тобто уява про явища предметного світу як 
послідовний ланцюг дій і подій), членування тексту можна визнати об'єктивним. 
Якщо ж письменник, згідно з власним баченням світу, виділяє якісь, на його погляд, 
особливо важливі факти, сегментацію тексту варто вважати суб'єктивною" [Тураєва 
1986:120]. Відштовхуючись від цього, І. 1. Ковтунова наголошує: "Наскільки просто 
перетворюється текст у лінійний ланцюжок "дане -нове", "дане - нове" тощо, 
настільки менш очевидною постає його належність до ліричного жанру, до чистої 
лірики" [Ковтунова 1986:153]. У поетичному мовленні, що завжди виносить актуальне 
на початок висловлення, досить часто можна спостерігати конекторний ряду: "нове -
дане", "нове дане", що сприяє формуванню "схвильованості" ліричного мовлення. 
Т. М. Ніколаєва констатує, що: "теорія актуального членування, яка складає основу 
лінгвістики тексту і яка наче випереджає вияв комунікативно-текстових категорій, сама 
по собі, у своєму прагненні уберегти себе від природного розпаду на нові субкатегорії, 
виявилась не спроможною забезпечити стійкі і фундовані смислові інтерпретації і 
вийти за межі позитивного фіксування незаперечного факгу" [Николаева 1972, с. 39]. 
Особливо важливим під час розгляду темо-рематичного членування тексту є 
аналіз глобальних категорій, що властиві тексту будь-якого функціонального стилю і 
жанру і, природно, художнього мовлення (прозі і поезії). Глобальні категорії входять у 
схему тексту, тому більш грунтовно, формально і змістово, за допомогою конекторних 
рядів зв'язують увесь текст. Актуальне членування, темо-рематичне, лише 
структурує континуум (або дисконтинуум) тексту. 
ІУ.3.5. Проблема формування конекторних рядів тексту (типи і різновиди повторів). 
Проблема опису формування макротематичної єдності тексту є одним з найскладніших і 
найважливіших завдань теорії тексту. 
Суттєвими ознаками виділення (делімітації) ССЦ є наявність 3-х (або 2-х) частин 
структури з відповідними межовими сигналами: (заголовок) зачин, розгортання, 
кінцівка. 
Вертикальна лінійна зв'язність частин ССЦ зумовлена наявністю в кожній з 
частин 5-й глобальних категорій, що розгортаються в тексті як ланцюжки конекторних 
(референтних) рядів з виникненням між їхніми компонентами граматичних і смислових 
640 
Тема VI. Лінгвістика тексту 
відношень, що пов'язують їх від зачину до кінцівки. В художньому тексті найбільш 
показово можуть бути репрезентовані, крім вертикальних рядів, щільні сітки 
горизонтальних переплетень, перетинів усіх глобальних категорій та 'їхніх семантичних 
полів. 
У вітчизняній лінгвістиці компоненти, що зв'язують текст, називають "скріпами" 
(за Л. А. Булаховським), а в зарубіжній лінгвістиці Е. Байзикова (чеський мовознавець) 
"засоби взаємозв'язку і нав'язування" називає "конекторами". Вона виділяє "змістові 
конектори", до яких зараховує тему, мотив автора (настанову), "різні смислові 
відношення між текстовими одиницями". До мовних конекторів вона відносить 
засоби різних рівнів мови: заміну займенником, чинники категорій особи, роду, часу, 
виду дієслова та ін. 
До "позамовних" засобів Е.Байзикова зараховує звукові явища, графічні, 
ситуацію, жести і под. Вона наголошує, що вертикальний зв'язок у тексті 
реалізується "в зворотному напрямі (анафорично), вперед (катафорично) і 
позатекстуально (екзофорично)" [Байзикова 1981, с. 141-142]. 
Доцільним постає використання терміна "конектор". Термін "скріпа" варто 
застосовувати на позначення одиничних засобів зв'язку: сполучників, часток або 
використовувати його як синонім. 
Найважливішим способом формування конекторних рядів усіх п'яти глобальних 
категорій тексту виступає використання прийому повторів. Е. Байзикова виділяє 
лексичні заміни повторюваних конекторів (дослівний повтор, диференційний, 
зворотний); граматичні засоби - повторювані і приєднувані конектори [Там само, с. 
144], тобто "мовні конектори". 
Дослідження повторів легко знайти в працях О. С. Ахманової і С. Є. Нікітіна 
[1965], Г. Я. Солганика [1973], І. П. Севбо [1966], О. В. Бондарка [1971], 
Ю. М. Лотмана [1970], О. В. Падучевої [1979], Л. В. Сухової [1982], Л. Пришляк 
[2002] та ін. 
Повторам приписувались різні функції. За твердженням американського вченого 
Дж. Лакоффа, повтори - це "гонитва за антецедентом"; а за Л. І. Зільберман, повтори -
це "чергування первинної і вторинної номінації", використання "засобів заміщення". 
О. С. Ахманова і С. Є. Нікітіна бачать у повторах "номенклатурні дескриптори", 
тобто ключові слова інвентаря і "модальні дескриптори", що реалізують зв'язок і 
передачу змістової інформації, які виконують роль скріп тексту. 
Особливістю повтору є: 1) ототожнення, збереження семантики антецедента 
словом-замісником; 2) ускладнення, зміна лексико-семантичного значення слова-
повтору; 3) позначення роду, виду щодо антецедента, введення його синонімів; 4) 
перифрастичність, антонімічність, семантичність тощо. Крім лексико-семантичних 
повторів, є також граматичні. Систему типів і різновидів повторів у художніх текстах 
слід аналізувати за відповідним навантаженням. 
Повтори спільнокореневих слів з найменшими змінами семантики, але з 
можливістю позиційних змін є досить частотними. До цього типу належать: 1) точні, 
або повні повтори (Над кущами гудуть бджоли, сонні, сонні, сп'янілі від меду й 
щастя, як сп'яніле й сонне моє серце (В. Домонтович)); 2) парадигматичні повтори 
(А сонце горить, палає, світоточить навколо, спопеляючи усе живе 
(М. Вінграновський)); 3) дериваційні (змінюють спосіб утворення слів) (Та й син, 
синочок, синонько знову так біжить (В. Симоненко)). 
Повтори з різновидами лексико-семантичного і позиційного характеру: 1) 
синонімічні (Сонце відбіжить, відпливе та й знову поволі бреде до нас 
(П. Филипович)); 2) антонімічні (Прийшов, пішов, повернувся і зник так сон мій зі 
641 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
мною жартує (В. Домонтович)); 3) перифрастичні (Ялюблю комбайну жнива, коли 
цей господар ланів веде на рівних розмову з урожаєм (А. Яна)); 4) гіпонімічні (Дерево 
наче відштовхувало вітер, бо цей дуб вже не одне століття стоїть на сторожі 
маленької хатини (Т. Прохасько)); 5) омонімічні і неонімічні (А цей Орел і не був 
орлом у повному сенсі слова (В. Малик)); 6) паропімічні (Для адресата було б, 
мабуть, байдужим таке прохання, адресант же чітко вловив необхідність щось 
змінити (Україна молода. - 2004. - 12 жовтня)); 7) семантичні (Та й був у цьому 
певний сенс, раціональне зерно (Україна молода. - 2004. -16 січня)). 
Повтори граматичні в тексті з ланцюговим і паралельним зв'язком: 1) 
анафоричні займенникові повтори (То що мені наквилить вітер, І То що навіс 
Полонез?../Хмарки мов ноти на пюпітрі /Весняних плес, весняних плес. II Тремтливі 
відсвіти бузкові, І Любове, з-під твоїх небес... І То що мені весна намове, І То чим 
уразить Полонез?.. (А. Мойсієнко)); 2) граматичні повтори засобів вираження 
кожної з п'яти категорій: учасників комунікативного акту, учасників подій, часу (і 
різновиди), простору та оцінки (раціональної й ірраціональної, аксіологічної). 
Ірраціональна (аксіологічна) оцінка користується також і звуковими повторами 
(звуковим символізмом). 
Для простеження функціонального навантаження повторів загалом та окремих з 
його різновидів зокрема слід зупинитися на окремих деталях. 
Точний повтор часто використовується в художньому мовленні. При цьому 
повторюваними можуть бути суб'єктні синтаксеми з тотожним або семантично 
близьким вираженням суб'єкта в усіх ланках повтору з однотипною позицією в 
реченні або зі зміною позиції: Ніч підходила з гуркотіннями. І Ніч несла божевілля й 
жах, І ... Ніч кричала мені, розтерзана, І Оперезана громом навхрест. І 
(В. Симоненко). Дорога мене підіймала, І мов ранішню віть свою беззахисну І 
підносить над світом весняним І стовбур розквітлий. І/ Дорога сільська моя, І 
тмином солодким проросла І і пилом (здасться, єдині парфуми, /що знала мама), II 
Мене підіймала над світом весняним, І щоб житу зеленому, синій волошці І рівнею 
бути. II Дорога крута, І що і ноги, і руки обдерто не раз, І Не кинула пріч І і не 
відсторонилась камінно І від мене у місті великім. І Де стільки доріг крутих, і не 
вельми - І знано... /І Дорога моя І світанна, І Дорога моя неспинна І (скільки посохів 
збито!), І Дорога моя, І будь єдиною правдою світу І для нових поколінь і новітніх, І 
для нових поколінь і новітніх (А. Мойсієнко). Такі повтори можугь грунтуватися на 
почерговому повторенні суб'єктів з різним лексичним наповненням й однаковою 
їхньою позицією щодо інших елементів синтаксичної структури речення або зі зміною 
препозиції на постпозицію: Двори стоять у хуртовині айстр. І Яка рожева й синя 
хуртовина! І то музика нагадує про Вас, І то раптом ця осіння хуртовина! І Двори 
стоять у хуртовині айстр. І Яка сумна й красива хуртовина! (Л. Костенко), або 
побудовані на повторенні логічно наголошеного суб'єкта з різним лексичним 
вираженням: Усмішка твоя - єдина. І Мука твоя - єдина. І Очі твої — одні 
(В. Симоненко). 
Повтореними, виділеними можуть бути слова, що стоять у тій самій формі і які 
входять у конекторний ряд тієї самої глобальної категорії (або теми і реми). Такий 
повтор не створює тавтології. За дотримання почуття міри автор настирливо 
"нав'язує", фіксує в пам'яті читача той самий образ, зорову, слухову оцінку тощо. 
Шляхом повторення суб'єкта в межах однієї комунікативної одиниці в 
поетичному тексті досягається підвищення концентрації семантики певного виду, 
зосереджуючи увагу адресата мовлення на темі, ідеї поетичного твору, на ключових 
семантичних елементах висловлення, які відповідають світоглядним особливостям 
642 
Тема VI. Лінгвістика тексту 
автора твору: Світ який - мереживо казкове...! Світ який - ні краю ні кінця 
(В. Симоненко). 
Засобом інтенсифікації семантики, пов'язаної з темою та ідейним змістом поезії, 
виступають синтаксичні повтори, утворені повторенням суб'єктів - найменувань 
основних світоглядних понять, почуттів, соціально-історичних категорій тощо: Народ 
- це всі. Це місто і село,/ Це люд, який мізкує й форму носить. Народ - це сонцем 
випнуте чоло, / Це цвіт і плід. Хай розум каже — досить. / Народ — дядьки, що йдуть 
життя орати, / Народ - тітки, що стали за верстати, / Народ - баби в хустках 
навперехрест (Л. Костенко). 
Важливим засобом вираження характеру мовної особистості є синтаксичний 
повтор, утворений шляхом повторення суб'єкта, вираженого особовими займенниками я, 
ти, ми, ви, він, вона, які виступають засобом передачі узагальненості, інтимізації, 
декларованості, емотивності досліджуваної поезії: Ми - це не безліч стандартних „я", /А 
безліч всесвітів різних. Ми - це народу одвічне лоно, / Ми океанна вселюдська сім 'я 
(В. Симоненко), а також неозначеними займенниками: ось хто, хтось, що беруть участь 
у побудові алюзії, багатозначності висловлення: Дехто щастям своїм платив./ Дехто 
платив сумлінням./ Дехто - золотом золотим./ А дехто - вельми сумнівним 
(Л. Костенко). Інтелектуальність та емоційність як визначальні риси розумово-
інтелекгуальної поезії виявляються в її насиченості синтаксичними повторами з основою -
суб'єктом розумової та мовленнєвої діяльності й суб'єктом - носієм емоцій або почуттів: 
Я спокійна. Я щаслива з другим.. Я тебе нітрохи не люблю (Л. Костенко). 
Синтаксичний повтор на основі логічно наголошеного суб'єкта досить часто 
ускладнюється повтором, базованим на повторенні інших синтаксем: Сестри білять 
яблуні в саду. Мати білять хату та у хаті. Біля хати білий батько на канапі 
Вигріває війни та журбу. Мати білять яблуні в саду. Мати білять хату та у хаті 
Біля хати білий батько на канапі.. Мати білять яблуні в саду. Мати білять хату. 
Білять хату (М. Вінграновський). Усічення ланки повтору тут є засобом створення 
алюзії. Посилюють вказівку на натяк також зміна ритму та повторення суб'єктної 
синтаксеми, яка у третій ланці останнього рядка опускається. 
Повторення предикатів здійснюється різними шляхами. Повторюваними можуть 
бути монопредикативні й поліпредикативні речення. У монопредикативних реченнях, 
чиї предикати повторюються, досить часто наявні випадки повтору предикатів-дієслів 
на позначення дії вираження почуітів: любити, скучати, страждати, сумувати, 
горювати, ненавидіти та ін. У такому разі експресія синтаксичного повтору 
посилюється через повторення дієслів, які у своїй семантиці містять сему "почуття": 
Люблю тебе, глибокий саде мій! Люблю плодів нестигливе гойдання. Легку 
печальність і ясне чекання Твоїх думок зелених в вітровій./ Люблю сердечну землю під 
тобою, Лопати, схилені на стовбури твої, І сизий гній люблю під лободою, і білих сіл 
замислені гаї (М. Вінграновський). 
Поширеними постають повтори, побудовані на основі повторення предикатів, 
виражених дієсловами на позначення ментальних дій та мовлення, а також на 
позначення фізичної дії: Не дивись у сніги на дорогу оту, Не дивися на заячий слід у 
сльоту,/ Не дивись на крило, не дивись на стебло,/ Не дивися на те, що було і цвіло 
(М. Вінграновський). Досить часто предикати повторюваних конструкцій виражені 
дієсловами на позначення волевиявлення. Вираження бажання, прохання, щоб дія 
відбулася, може бути представленим як власне формами наказового способу 
(складена форма), так і неозначеною формою дієслова в поєднанні з модальним 
словом: Хай буде все небачене побачено./ Хай буде все пробачене пробачено././ Хай 
буде вік прожито як належить./ ...А треба жити. Якось треба жити (Л. Костенко). 
643 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
Повторення предикатів, виражених дієсловами на позначення руху, створює 
відчуття плинності життя, часу: Пролітають над нами віки, лихоліття і хмарки./ Я 
там теж: пролітаю, я теж: пролітаю там (Л. Костенко). Шляхом повтору 
конструкцій з однаковим предикатом створюється не тільки відчуття просторового 
переміщення, але й передається драматизм зображуваних подій. Поети віддають 
перевагу дієсловам із виразним стилістичним забарвленням та семантичними 
відтінками, які передають емоційний супровід основної дії: Бредуть, бредуть 
вигнанці в дорогу неблизьку./ Бредуть, бредуть вигнанці... бредуть бездомні люди.../ 
Бредуть, бредуть вигнанці в дорогу неблизьку (Л. Костенко). Предикати, виражені 
дієсловами на позначення руху, сполучаються із підметами різного морфологічного 
вираження. Зміна лексичного наповнення суб'єкта при повторюваних предикатах 
такої семантики підкреслює відчуття плинності, змінності, нестійкості. 
Емоційно напруженими є повтори, утворені на основі повторення предикативної 
пари, із предикатами, вираженими дієсловами на позначення слухових образів. 
Відповідно створюється не тільки чуттєво-наочна картина зображуваних подій, але й 
передається стан ліричного героя: відчай, відчуття задушливої атмосфери в 
суспільстві: Колеса глухо стукотять,/мов хвиля об паром,/стрічай, товаришу Хароне,/ 
з лихом і з добром./ Колеса б'ють, колеса б'ють,/ кудись торують путь./ Уже 
додому не вернуть,/ додому не вернуть./ Колеса глухо стукотять,/ колеса 
стукотять (В. Стус). Звуковий образ, створений повтором звуконаслідувальних 
дієслів-прсдикагів, може породжувати як негативні, так і позитивні емоції — відчуття 
спокою, легкості, безпеки тощо: / вже по-птичому невпинно/ Телята підняли хвости,/ 
1 квокчуть кури попідтинню,/ 1 квокче сонце і хати (М. Вінграновський). Тут 
повторюване дієслово квоктати асоціюється з картиною літнього дня по обіді, коли 
квокчуть кури, пече сонце, дає прохолоду і спочинок хата. 
Часто внаслідок повтору наявне розширення семантики дієслова, що дозволяє 
досягти укрупнення зображуваної картини, надати їй рис монументальності, 
величності. Почерговий зв'язок у різних ланках синтаксичного повтору 
повторюваного предиката із суб'єктами дії або носіями ознаки, стану, вираженими 
іменниками-найменуваннями неосіб й особовим займенником, створює відчуття 
причетності ліричного героя до зображуваних подій, його невід'ємності від природи: 
Стояла груша, зеленів лісочок./ Стояло небо, дивне і сумне./ ...Стояли ми одна 
супроти одної. Ні з чим не крились, не хотіли йти./ Вона боялась осені холодної,/ а я 
боялась шуму й сусти (Л. Костенко). Зміна лексичного вираження суб'єкта при 
повторюваному предикаті тотожної семантики дозволяє досягати високого рівня 
узагальнення. У кожній наступній ланці повтору відбувається прирощення змісту 
пропозиції, що створює відчуття невичерпності, безмежності простору і часу: 
Незграбно ворон кружеля./ Незграбно кружеляють сосни./ І кружеляє безголоса/ 
осіння крижана земля (В. Стус). Зміна синтаксичних конструкцій з повторюваним 
предикатом у межах однієї строфи чи поезії може відображати складні стосунки героя 
із зовнішнім світом - конфліктність, суперечливість, пошук вічних цінностей: Світ 
мене ловить, ловить... доганя /.. І ...А я лечу, лечу, лечу, лечу./ ...Минає день, минає 
день, минас день, /А де ж мій сад божестветшх пісень? (Л. Костенко). 
Нерідко посилення експресивності відбувається за рахунок редукції займенника 
- виразника суб'єкта, що впливає на ритмічний малюнок поезії, а також виводить 
предикат на початок віршового рядка, що є початком окремого простого речення: 
Скучив за степом, скучив за лугом, / скучив за ставом, скучив за гаєм,/ скучив за 
сином, скучив за другом, /скучив за матір 'ю, за рідним краєм (В. Стус). 
644 
Тема VI. Лінгвістика тексту 
Симетричний синтаксичний повтор інфінітивів - предикативної пари носить 
риторично піднесений, підкреслено експресивний характер, а також постає засобом 
організації строфи, побудованої на підхваті: Любити вас - любити знадність,/ 
Любити вас - любить для вас,/Любити вас - любити радість (М. Вінграновський). 
Повтор синтагм, у яких на першому місці знаходиться логічно наголошений 
предикат, підкреслює його значущість у тексті, результативність дії. Ланцюжок, 
утворюваний чергуванням елементів кількох повторів, передає взаємопов'язаність 
елементів дійсності, дій та їхніх емоційних впливів. Незначна поширеність 
однорідних предикатів підкреслює швидкість зміни почуттів, динамічність емоцій. 
Швидку зміну чергованих дій читач сприймає як сплески сильних емоцій: Прилетіли 
коні ударили в скроні/ Прилетіли в серпні ударили в серце./ Ударили в долю, захмеліли 
з болю,/ Захмеліли з болю, наіржались вволю (М. Вінграновський). 
Одним із найпоширеніших у поезії синтаксичних повторів є конструкція з 
повторюваним предикатом спонукальної або бажальної модальності, зокрема зі 
зміною ствердження і заперечення дії, стану, ознаки водночас: Мій друже, плач! 
Вона любила,/ Не плач, мій друже. Ти щасливий (М. Вінграновський). Адресатом 
спонукання емотивного впливу поезії може виступати: 1) сам ліричний герой, який 
намагається мобілізувати внутрішні сили для протистояння життєвим труднощам: О, 
не взискуй гіркого меду слави:/ Той мед недобрий, від кусючих бджіл./ Взискуй 
сказать поблідлими вустами/ хоч кілька людям необхідних слів./ Взискуй прожить 
несуєтно і дзвінко./ Взискуй терпіння витримати все (Л. Костенко); 2) абстрактна чи 
конкретна особа, до якої звернене прохання, спонукання: Ярій, душе. Ярій, а не 
ридай./ У білій стужі сонце України./ А ти шукай червону тінь калини І на чорних 
водах тінь її шукай (В. Стус). Імперативний предикат, повторюючись, передає 
бажання ліричного героя змінити навколишній світ, засвідчує активну, творчу 
енергію мовця: Криши, /ламай, /трощи стереотипи! /Вони кричать, пручаються, 
ламай! (Л. Костенко), виражає палке бажання ліричного героя прислужитися своїй 
Батьківщині: Бери мене! У материнські руки І Бери моє маленьке гнівне Я! / Візьми 
всього! І мозок мій, і вроду /1 мрій дитинних плеса голубі (В. Симоненко). 
Значне місце з-поміж експресивних синтаксичних повторів у поетичному 
мовленні посідають конструкції з анафоричним повтором предиката в наказовому 
способі із заперечною часткою не, що передбачає значення категоричної вимоги 
виконання дії. Кількість ланок синтаксичного повтору із предикатом спонукальної 
семантики може коливатись від двох до дев'ятнадцяти: Не люби свого батька ту 
руку стару, І Не люби його саду вишневу кору ,1 Не люби свою матір в печалі й жалі, І 
Не люби її кроки м які і малі. / Не люби свого сина від колиски його, / Не люби 
товариства від порога його, / Не люби всього світу, себе не люби, / Не люби свого 
духу -І домовину роби! (М. Вінграновський). 
Значна експресія досягається повторенням дієслова - предиката та адресата дії: 
Вечірнє сонце, дякую за день!/Вечірнє сонце, дякую за втому. ...Вечірнє сонце, дякую 
за всіх, /котрі нічим не осквернили душу (Л. Костенко). 
Основними семантичними варіантами об'єктних синтаксем у поетичному 
мовленні виступають синтаксеми об'єкта дії, об'єкта процесу, об'єкта локативної дії. 
Поширеним є повтор об'єктної синтаксеми, вираженої особовим займенником, який 
набуває різного значення, зокрема поглиблює ліричний характер висловлення, надає 
йому більшої інтимності: Я б тебе заховав за коня чи могилу,/ Та могилі й коню де 
сховатись самим?/ Я б тебе заховав за Дніпра тиху спину,/ Та Дніпрові самому 
сховатись за ким? (М. Вінграновський). Функціонально значущими є повтори 
конструкцій з об'єктною синтаксемою - звертанням. Так, препозиційний повтор 
645 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
одного з основних концептів української поезії Україна у формі звертання згущує на 
собі експресію, виявляючи виразну адресатність твору: Україно! Тебе я терпіти не 
можу, /Я тебе ненавиджу чуттями всіма, /Коли ти примітивна й на лубок похожа, / 
Коли думки на лобі у тебе нема. /... Україно, мовчи! Україно, затихни! / Не така ти 
багата, щоб тратить слова (В. Симоненко). 
Обставинні детермінанти з просторовим та темпоральним значенням, 
повторюючись, створюють широку панораму подій, наголошуючи на важливості 
місця і часу певних подій і явищ для ліричного героя: За роком рік росте твоя тюрма,/ 
за роком рік підмур 'я в землю грузне,/ і за твоїм жалінням заскорузлим,/ за безголів ям 
- просвітку нема (В. Стус). Згущення семантики відбувається шляхом повторення 
локативних і темпоральних синтаксем, виражених історично значимими 
найменуваннями, які відбивають філософсько-світоглядні елементи мовної картини 
світу: / Засміялась провесінь: — Пора! — / За Чорним Шляхом, за Великим Лугом — / 
дивлюсь: мій прадід, і пра-пра, пра-пра-1'усі ідуть за часом, як за плугом, І за ланом 
лан, за ланом лан і лан, І за Чорним Шляхом, за Великим Лугом (Л. Костенко). 
Експресивний синтаксичний повтор може поставати на основі простих речень із 
модальним значенням розповідності, питальності, спонукальності. Повтор речень 
розповідної модальності, відображаючи дійсність, допомагає розширити діапазон уяви, є 
виразником прагнення до всеохопності явища, космізму: Сплять вже ракети і кулі, / 
Сплять генерали і я... / ...Сплять і могили забулі (М. Вінграновський). Основою 
синтаксичного повтору також виступають емоційно-питальні та питально-спонукальні 
речення: Як жме би ти і що робив? Що б ти робив? Як би ти жме? Отак би й жив. 
(М. Вінграновський); власне-питальні: - Чого ж ти там, діду, стоїш над Дніпром? / 
Чого ж ти там, діду, махасш веслом? (І. Драч), питально-стверджувальні, які входять 
до повтору з чергуванням розповідної і питальної модальності: Я вранці голос горлиці 
люблю?! (Л. Костенко). 
Одним із засобів нарощування експресії у повторюваних структурах є питальна 
інтонація структурно однотипних простих речень у монологічному мовленні: Чи 
набрунькується гілля? / Чи встигне вгрітися земля? Чи запарують косогори? / Чи 
іван-чай ще зацвіте? / Чи знову хуга замете по сіро-чорних коридорах?/ Чи вздрію ще, 
коли струмки - / тугі, напористі, шумні - / згори прорвуться на долину? /... Чи ще 
кульбаби вздрію цвіт? Чи може кілька чорних Брам /склеплять уста мені? (В. Стус). 
Чітку ритмічну організацію вірша створює повтор непоширених простих 
речень, чим досягається сконцентрованість змісту, виникає експресія нетерпіння, 
заклинання, прокляття, молитви тощо: Ти пропадеш. / Ти зникнеш. / Ти щезнеш! 
Розтанеш. І розмиєшся (В. Стус). 
Повторювані двоскладні речення передають розбурханість почуттів ліричного 
героя, душевний неспокій, сум'яття, замисленість над проблемами бутгя: Ми виїхали в 
ніч. І це було шаленство. / Збиралось на грозу. Ми виїхали в ніч... /Ми виїхали в ніч. 
Пороги не видать. Було моє жмття - як ночі горобині. Нічого у жмтті не вміла 
переждать (Л. Костенко). 
Повтор односкладних речень, зокрема безособових, на позначення стану 
людини, який набуває узагальнювального значення, активізує актуальне членування 
тексту: Страшно зустріти смерть. / Страшно - не будьмо лукаві, В славі там чи в 
неславі - / Страшно зустріти смерть. / Страшно безсило-малим / Чути себе перед 
смертю. /Але страшніше, коли І Ні за що вмерти (Б. Олійник). 
Побудова синтаксичного повтору на основі повторення простого речення дає 
змогу максимального згущення семантики, значного посилення експресивності 
вислову, оптимального вираження емоцій. 
(.46 
Тема VI. Лінгвістика тексту 
Нерідко основу посилювального анафоричного повтору складає просте 
поширене семантично неелементарне речення, де посилення відбувається за рахунок 
зростання емоційного навантаження поширювачів, які виступають семантико-
стилістичними або контекстуальними синонімами, напр.: Наш Василь іде по 
найдовшій у світі дорозі / 3 розплющеними 28-літніми очима / Наш Василь іде по 
останній у світі дорозі / 3 зупиненим серцем з опущеними руками /... Наш Василь 
стартував на немислиму в світі орбіту (М. Вінграновський), - де найдовша у світі 
дорога, остання у світі дорога - "дорога до могили". Експресивне насичення фігури 
досягається шляхом підвищення ступеня метафоричності атрибутивного, об'єктного 
або обставинного поширювача: Дерева мене чекають. /1 падас листя на стежку, /І 
падають зорі в долині, /Іпадас еону траву (І. Драч). 
Посилення якісної характеристики предмета чи особи, розкриття внутрішнього 
світу ліричного героя має на меті уведення кільцевого повтору: Не люблю я вас, 
дурнів приручених, / Ваш єлейний холопський тон. / Часто в грудях моїх намучених / 
Вибухає сто мегатонн. / Жаль зализаних вас і приручених, / 3 мозком куплених за 
капрон... / Тому в грудях моїх намучених /Вибухає аж сто мегатонн (В. Симоненко). 
Синтаксична конструкція з посилюваним повтором є засобом створення цілісної 
картини зображуваного, порушення логіки розгортання думки, несподіваного 
висновку чи результату дії: Одягни мене в ніч, одягни мене в хмари сині 11 дихни наді 
мною легким лебединим крилом, /Хай навіються сни, теплі сни лебедині, /1 сполоха іх 
місяць тугим ясеновим веслом. / ...Одягни мене в ніч, одягни мене в хмари сині / І 
дихни наді мною легким лебединим крилом. / Пахнуть роси і руки. Пахнуть думи твої 
дитинні. /В серці плавають лебеді. /Сонно пахне весло (І. Драч). 
Повтор може грунтуватися на поєднанні в одному творі кількох стилістичних 
фігур різної семантики, які можуть служити засобом зображення широкого спектру 
почуттів, напр., на поєднанні кільцевого повтору з анафоричним повтором 
асоціативного суб'єкта: Дружмною мені приснились ви. / Ми з вами ідемо, 
побравшися за руки, / Ми з вами вдвох, любове моя вічна, / Ми з вами ідемо дорогою 
старою, /Дружиною мені приснились ви... (М. Вінграновський ). 
Емоційно виразнішим й експресивнішим стає вірш, в якому поєднано кільцевий 
повтор з ампліфікацією, зокрема нагромадженням обставинних підрядних речень 
часу: Народжуйте себе. Допоки світу / Плисти на галактичному крилі, / Допоки 
сонце землю обігріту / У пазусі тримає і землі. Експерименти чухають орбіту, / 
Допоки є ще в пізнання щаблі, / Допоки музам не доволі квіту, / Народжуйте себе, 
допоки світу (І. Драч). 
У поетичному мовленні, крім експресивної і прагматичної функції, точний 
повтор створює певний ритмомелодійний й інтонаційний контур тексту. 
ІУ.3.6. Особливості функціонального навантаження теми і реми. Тема при 
прямому порядку слів може бути оформлена займенниками 1-ої або 2-ої особи, які 
позначають мовця або його адресата. Така тема є основою для розгортання 
комунікативної перспективи в поетичному мовленні. Займенник при цьому може 
мати тактовий наголос, який сприяє виділенню тематичної площини. Остання 
здебільшого відділена від рематичної (часто разом з дифузною) значною паузою: 
// Ви // стояли і сміялись мені / при даху, 
через лутку схилившись вікна, / 
// і я, //маючи в серці самітність глуху, /І 
вам повірив / до самого дна //(Т. Осьмачка). 
Досить часто займенник може виявитися клітиком, втративши при цьому навіть 
словесний наголос: 
647 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
Я знаю / це... хвостаті і стожалі думи /І 
Гарячий мозок І підняли в логві І із дна, II 
Із його І кров 'ю ринуть І безнастанно II струми II 
На розрух І і грядущі времена! II (Т. Осьмачка). 
Інколи займенник належить не до тематичної, а до рематичної площини. Це 
простежується переважно в розмовному мовленні при використанні так званих 
"плеонастичних займенників" типу: 
Хлопці - // вони народ веселий; 
Діти - // вони завжди кмітливі; 
Весна - // вона така. 
О. Б. Сиротініна подібні утворення називає "сегментованими конструкціями", 
"особливим граматизованим типом актуального членування", відрізняючи їх від 
"невідшліфованих" конструкцій усного мовлення, що порушують норму мовлення 
[Сиротинина 1974, с. 218]. 
Тема, позначаючи дане, може репрезентуватися повтором з постійним 
градаційним ускладненням. При цьому повтор теми не тягне за собою повтор реми. 
Ремою в цьому разі можуть виступати різні номінативні одиниці, що утворюють ряд 
однорідних компонентів за умови перетворення кількох речень в одне: 
Ми - тіні... Ми - тіні меткі. 
Ми -рушення влучні руки... 
Ми - жах. Ми - караючий гнів. ... 
Ми - тіні. Ми криця... (В. Чумак). 
Однорідний ряд може виконувати роль теми, а узагальнювальне слово із 
залежними словами - роль реми: Т Вівса, пшениці, ячмені Р все се зіллялось в одну 
могутну хвилю; вона все топить, все забирає в полон (М. Коцюбинський). 
Узагальнювальне слово, квантор "все", що знаходиться на початку речення, є 
темою, а однорідний ряд - ремою: Все змішалось в одну мить і злилось докупи: і 
земля, й море (І. Нечуй-Левицький). 
Неособові займенники можуть оформляти як тему, так і рему: Хто-небудь І в 
розпуці де-небудь на світі, І Хто-небудь І в розпуці без причини на світі ІВ розпуці І 
ради мене (Б.-І. Антонич). А якщо зайде до нас І хто-небудь, то завжди з приязню 
зустрінемо (А. Яна). 
Актуалізовані тема і рема можуть бути виражені повним або синонімічним 
повтором: Це просто, це ясно. Це усім доступно. Це усім зрозуміло (А. Яна). 
• У рематичній площині знаходиться займенник, якщо тема виражена 
звертанням. Тема і рема в такому разі відокремлюються комплексом розділових 
знаків, що охоплюють тире та ін. (пор. семантичне навантаження тире в поезії 
В. Чумака): Друже, І/ тебе сьогодні не розуміють люди (А. Яна). Тема тут оформлена 
звертанням "Друже". Основне речення із займенником "ти" у знахідному відмінку є 
ремою. Рема, відокремлена тире і комою, при Т - звертанні, виражена часто формою 
2-ої особи наказового способу: О патріоте - II пильнуй свою справу (Ю. Липа). 
Форма наказового способу 2-ої особи дієслова, винесена на початок означено-
особового речення, за відсутності звертання і займенника ТИ, стає темою. П. Тичина 
ментальне дієслово "дай" ставить на початок строфи: 
/ дай, я зрозумію, 
Твій зміст і твою мисль (П. Тичина). 
Функцію реми в цьому разі виконує дифузна зона "твій зміст і твою мисль", 
яка уміщує основне, невідоме повідомлення. 
мх 
Тема VI. Лінгвістика тексту 
• Ментальне дієслово, що виконує роль теми в односкладному реченні і 
характеризує стан мовця, "психологічного суб'єкта", може відокремлюватися за 
допомогою тире від рематичної зони, що уміщує нове: 
Чекаю твою розмову зрозуміти. Чекаю - нового... (А. Яна). 
• Функцію теми може виконувати дифузна зона, а предикативна основа 
(підмет і присудок), за настановою автора, стає ремою речення. В ряді випадків рема 
може відокремлюватися за допомогою тире: 
Вранці - променю весінній, 
Вранці - зважно-молодий -
На шпилі, на височині 
З льоху темних приведи (В. Чумак). 
або 
На площі - в юрми - на мітинг 
вінки несуть - вінки й гірлянди 
з тремтінь-мигтінь 
революційних прядив (В. Чумак). 
• Тема може бути оформлена формами непрямих відмінків іменника, 
займенника або іншого еквівалента: 
Краплю крові. Кожну хвилю краплю крові місту (В. Чумак). 
• Ремою при прямому порядку актуального членування може бути неузгоджене 
означення, виражене за допомогою незалежного інфінітива, відокремленого автором 
від тематичної зони двокрапкою: 
Діти мали велике щастя: мріяти! (А. Яна). 
Актуалізація теми і реми може оформлятися шляхом підрядковості: тобто 
прийомом винесення актуалізованої зони в наступний рядок; а також - за допомогою 
повторів (точних, анафоричних); шляхом прямого і зворотного порядку актуального 
членування (хіазму): 
Кіптява свічка й ніж: щербатий, 
червінна королева з карт (Б.-І. Антонич). 
або 
Хитнувся ґвалт розбуджених церков, 
І, кинувшись об ватри стрімголов, 
Упав на степ бунтарських тіней кетяг (М. Бажан). 
Особливо важлива роль в організації художнього тексту загалом, а поетичного 
зокрема належить зворотному, інверсійному порядку актуального членування. 
ГУ.3.7. Зворотний порядок актуального членування висловлення. 
Художнє мовлення (в тому числі й поетичне) використовує можливості 
зворотного, суб'єктивного (В. Матезіус) або інверсійного порядку актуального 
членування висловлення, в якому В. Матезіус бачив спосіб надання оповіді 
"схвильованого забарвлення". 
І, І. Ковгунова наголошує, що "Зміна стилістично нейтрального 
ритмоінтонаційного ладу фрази пов'язана з інверсією (перестановкою) синтаксичних 
компонентів речення", оскільки при інверсії наявна зміна місць теми і реми, а 
"Всередині реми вибудовуються у зворотному порядку два компоненти дієслівного 
словосполучення - дієслово і залежна від нього група: 
Синими переливами играл утренний свет. 
Фразовий наголос виявляється в кінці першого мовленнєвого такту, а не останнього, 
як у нейтральному варіанті" [Ковтунова 1986, с. 103]. 
649 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
Зворотний порядок актуального членування зумовлений цілим рядом чинників: 
1. Висловлення членується на дві площини: площину реми і площину теми. На 
відміну від прямого порядку членування, простежується зміна місць між площинами зі 
збереженням функції нового, невідомого (рема) і відомого, даного (тема). Рематична 
площина набуває фразового наголосу: 
Біжать /алеїзвуків, //мчать /алеїзвуків. //(А. Яна). 
Тематична площина - тактовий: 
Збіга /за крапелькою крапля, // 
Прошитий променями І сад, І/ 
Де непомітно і неквапно І 
Вже розпочався /листопад (Л. Талапай). 
2. Зворотний порядок слів дає можливість автору посилити враження від 
створюваного ним поетичного образу: 
зі значенням зорової оцінки, винесеної на початок висловлення: Чиста, світла й 
глибока //Душа моя нині. II (В. Сосюра); Наливаються соком //Яблука сонні. //(Л. Талалай); 
зі значенням зорової оцінки і метафоричного переносу значення: Білим весняним 
руном //Послався сніг під ноги (В. Поліщук); 
зі значенням зорової й емоційної оцінки: Важким каменем II Над нами І ніч. II 
(В. Поліщук); 
зі значеннням сенсорної слухової оцінки (позитивної або негативної); слухова оцінка 
може поєднуватися із засобами звукового символізму: 
Заспівають //золоті кларнети. //(П. Тичина); 
Нестись би / плачу, //летіти б І крику, // Серця вогняні І на частки рвать (О. Олесь) 
таін. 
3. Досить часто в ролі "психологічного присудка", реми використовуються локативні 
дієслова, що позначають зиаходжешія об'єктів у просторі. Ці дієслова кількісно 
складають досить суттєвий синонімічігий ряд. Виконуючи роль реми, вони мовцем часто 
виносяться на початок висловлення, створюючи зворотний порядок актуального 
членування. 
Ініційовані на початок речення, реми сприяють створенню статичної ситуації із 
уповільненим темпом руху або динамічним - зі сірімким розгортанням дії, пор., 
наприклад, уповільнений темп: Заходить / сонце в золотих лісах, // На стовбурах 
палахкотить І живиця, /І Краєчок хмари, І наче блискавиця, // Горить / у надвечірніх 
небесах (Ц. Павличко) -уповільнений темп; Вертаюсь. /Блудний сип! / Та не твори для // 
Високих почестей. /Ізмого вороття //Бенкету нероби (Ц. Павличко). 
Динамічну ситуацію руху виражають локативні дієслова, вжиті на початку речення, 
посилені своїм станом реми і лексичним значенням. Такі локативні дієслова набувають 
фразового наголосу: /// Летів IIя в чужі простори / Над рідною низовиною (Д. Павличко); 
IIIЛетять, /наче сині птиці, /Закривши небесні далі, /На крилах стоги, копиці, /Будинки, 
дахи з черепиці І Червоні, /немов коралі (Д. Павличко). 
Література 
1. Байзикова 1981: Байзикова Е. Внутритекстовьіе связи // Об интерпретации 
художественного текста. - Братислава, 1981. — С. 105 ~ 172. 
2. Вахек 1964: ВахекИ. Лингвистический словарь Пражской школьї. - М.: Изд-во 
иностранной лит-рьі, 1964. - 364 с. 
3. Гак 2004: Гак В. Г. Теоретическая грамматика французского язьїка. - М.: 
Добросвет, 2004.-862 с. 
4. Гальперин 1980: Гальперин И. Ретроспекция и проспекция в тексте // 
Филологические науки. -1980. - № 5. 
650 
Тема VI. Лінгвістика тексту 
5. Загнітко 2001: Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови. Синтаксис. 
-Донецьк: Вид-во Донецьк, ун-ту, 2001. - 662 с. 
6. Ковтунова 1969: Ковтунова И. И. Порядок слов в русском литературном язьіке 
XVIII-первойтрети XIX вв.-М.: Наука, 1969.- 156с. 
7. Ковтунова 1986: Ковтунова И. И. Позтический синтаксис. - М.: Наука, 1986. -
216с. 
8. ЛЗС 1990: Лингвистический знциклопедический словарь. - М.: Советская 
знциклопедия, 1990. - 685 с. 
9. Николаева 1972: Николаева Т. 1УІ. Акгуальное членение - категория грамматики 
текста // Вопросьі язьпюзнания. - 1972. - № 2. - С. 27 - 35. 
10. Пауль 1960: ПаульГ. Принципи истории язьїка. - М.: Изд-во иностр. лит-рьі, 
1960.-355 с. 
11. Сиротинина 1974: Сиропній на О. Б. Конструкции с плеонастическим 
местоимением в разговорной речи // Синтаксис и норма. - М.: Наука, 1974. - С. 201 - 226. 
12. Тураева 1986: ТураеваЗ. Я. Лингвистика текста. - М.: Просвещение, 1986. -
321с. 
Опубл.: Лінгвістика тексту: Теорія і практикум. Науково-навчальний посібник -
Донецьк: ДонНУ, 2006. - С. 64-86.

.