Ночувала хмарка золотава
В бескида на грудях – наче рана.
В путь вона помчала вранці-рано
По блакиті, горда й величава.
Та вологий слід лишивсь на скелі.
І сумує бескид. Одиноко
Він стоїть, задумався глибоко
І тихенько плаче у пустелі..