Розмірковуючи над природою мови, людина
спочатку розкривала в ній категорії мислення, тобто
встановлювала вплив мислення на мову. Однак уже у
XVIII ст. Джеймс Монбоддо і Готфрід Гердер у своїх
працях розглядають цю проблему різнобічно.
Особливу увагу ролі мови в процесах пізнання приділив
В. фон Гумбольдт. За Гумбольдтом, вивчення нової
мови рівнозначне набуттю нового погляду на
попереднє світосприйняття. Люди, що розмовляють
різними мовами, бачать світ по-різному, бо кожна мова
членує навколишній світ по-своєму і в кінцевому
підсумку вона є своєрідною сіткою, що накидається
на пізнаваний світ. Оскільки, за Гумбольдтом, мова —
це орган, який утворює думку, то сприйняття й
діяльність людини залежать від мови, зумовлюються
мовою.
Ще далі в питанні про вирішальну роль мови в
процесах пізнання пішли американські вчені Едуард
Сепір і Беджамін Уорф — автори так званої
гіпотези лінгвальної відносності. Вивчаючи своєрідність
культури і мов американських індіанців, вони
дійшли висновку про глибокий вплив мови на
становлення світоглядних категорій. На думку Сепіра, мова є не
стільки засобом передачі суспільного досвіду, скільки
способом визначення цього досвіду для всіх, хто
розмовляє тією мовою. Вона «нагадує математичну
систему, яка відображає досвід у справжньому значенні
цього слова тільки в найелементарніших своїх почат-
ках, але з плином часу перетворюється на систему
понять, яка дає змогу передбачити всі можливі елементи
досвіду відповідно до певних прийнятих формальних
правил».
Б. Уорф твердить, що мова «не просто
передавальний інструмент для озвучених ідей, а скоріше сама
творець ідей, програма і керівництво для інтелектуальної 192
Теорія мови
діяльності людських індивідів […]. Ми досліджуємо
природу за тими напрямками, які вказує наша рідна
мова». За Уорфом, мова визначає мислення; людина в
своєму мисленні і в поведінці йде за мовою. Відкриття
Ньютона, на думку Уорфа, не є результатом його
досліджень чи інтуїції, а взяті з мови. Якби Ньютон
говорив мовою хопі, то його поняття простору, часу й
матерії були б іншими.
Висновки авторів теорії лінгвальної відносності та
їх послідовників (Лео Вайсгербера та інших
представників неогумбольдтіанства) про перетворювальну силу
мови не є правомірними. Різні мови справді
представляють далеко не однакові картини світу, але цю
обставину правильніше формулювати в зворотному
порядку: дійсна й об’єктивна картина світу відображена в
мовах неоднаково. Мова не має тієї керівної сили, яку
їй приписують згадані вище вчені. Різні мови
неоднаково членують реальний світ (структура лексико-семантич-
них полів різних мов не збігається) з огляду на нетотожні
умови матеріального і суспільного життя людей, але зміст
мовлення не є простою сумою мовних одиниць. Крім того,
одне й те ж можна виразити не тільки словом, а й
словосполученням (укр. залізниця, рос. железная дорога) і
описово цілим реченням. Через те перехід з однієї мовної
системи на іншу доречно порівняти з переходом від однієї
системи мір до іншої (з кілометрів на милі, з футів на
метри, з термометра Фаренгейта на термометр Цельсія).
Отже, без мови неможлива сама пізнавальна
діяльність, але мові в жодному разі не можна приписувати
властивість змінювати дійсність. Розглядаючи цю
проблему, обов’язково слід враховувати три феномени
в їх взаємозв’язках і впливах (між мовою й
об’єктивною дійсністю знаходиться мислення):
…
Не можна реальні предмети, явища і їх
співвідношення проектувати безпосередньо в мові, оминувши
мислення. Потрібно також розрізняти зміст мислення
і техніку мислення. Мова впливає на техніку
мислення, а не на його зміст.
Роль мови в процесах пізнання полягає в тому, що:
1) мова закріплює результати пізнавальної
діяльності. О. О. Потебня справедливо зауважував, що «мова
відноситься до всіх інших засобів прогресу, як перше й
основне» [Потебня 1976: 211];
2) мова є основним інструментом пізнання.
Засвоюючи мову, людина оволодіває й основними формами та
законами мислення. Водночас мова дала змогу людині
вийти за межі безпосередніх чуттєвих сприймань, які
для тварин є основним джерелом інформації про
зовнішню дійсність. Не всі, наприклад, бачили айсберг чи
ліани, але знають, що це таке, на основі того, що
прочитали у словниках чи інших книжках.
За допомогою мови людина не тільки отримує
узагальнені знання, а й членує явища дійсності на
складові елементи, класифікує їх. Членування явищ
дійсності відбувається за допомогою дискретних одиниць —
слів, а класифікація — як за допомогою слів (родо-
видові відношення та ін.), так і за допомогою
граматичних форм (частини мови, суфікси тощо).
Якщо процес пізнання здійснюється, як правило,
від конкретного спостереження до абстрактного
мислення, то мова дає можливість спочатку ознайомитися
з абстрактними поняттями, а потім переходити до їх
конкретизації, що прискорює процес пізнання й
розумовий розвиток людини загалом.

 

Запитання. Завдання
1. Чому проблема співвідношення мови і мислення належить до
однієї з найскладніших проблем мовознавства?
2. Які тенденції щодо питання про співвідношення мови і мислення
існують у мовознавстві?
3. Які є підстави вважати, що мислення може здійснюватися без
допомоги мови? За яких обставин це буває?
4. Доведіть, що єдність мови і мислення не означає їх тотожності.
5. У яких співвідношеннях перебувають внутрішнє мовлення і
мислення?
6. Яка роль мови в процесах пізнання?

 

Література
Основна
Семчинський С. В. Загальне мовознавство. — К., 1996. — С. 219—255.
Общее язьїкознание: Формьі существования, функции, история язьі-
ка / Отв. ред. Б. А. Серебренников. — М., 1970. — С. 367—418.
Общее язьїкознание / Под общ. ред. А. Е. Супруна. — Минск, 1983. —
С. 87—122.
Березин Ф. М., Головин Б. Н. Общее язьїкознание. — М., 1979. —
С. 71—89.
Кодухов В. И. Общее язьїкознание. — М., 1974. — С. 152—167.
Додаткова
Вьіготский Л. С. Мьішление и речь. — М. — Л., 1934.
Жинкин Н. И. Механизмьі речи. — М., 1958.
Потебня А. А. Мьісль и язьік // Потебня А. А. Зстетика и позтика. —
М., 1976. — С.35—220.
Леонтьев А. Н. Деятельность. Сознание. Личность. — М., 1975.
Панфилов В. 3. Взаимоотношение язьїка и мьішления. — М., 1971.
Панфилов В. 3. Язьік, мьішление, культура // Вопр. язьїкознания. —
1975. — № 3.
Колшанский Г. В. 0 вербальности мьішления // Изв. АН СССР. Серия
лит. и яз. — М., 1977. — Т. 36. — № 1.
Соколов А. Н. Внутренняя речь и мьішление. — М., 1968.
Горелов И. Н. Невербальньїе компоненти коммуникации. — М., 1980.
Рубинштейн С. Л. К вопросу о язьіке, речи и мьішлении // Вопр.
язьїкознания. — 1957. — № 2.
Язьік и мьішление. — М., 1967.