У науковій літературі немає чіткої диференціації
термінів система і структура. Так, наприклад, В. І. Ко-
духов ці два терміни вживає як синоніми. Вперше
розмежував ці терміни О. О. Реформатський, який
запропонував термін система використовувати для
позначення системних відношень між одиницями одного
рівня мови, а термін структура для визначення
системних відношень між різними рівнями. Таким чином,
за О. О. Реформатським, система — це зв’язок і
взаємозалежність по горизонталі, а структура — це
вертикальний аспект; система — єдність однорідних елементів,
структура — єдність різнорідних елементів. Уся мова —
система через структуру.
В. А. Звегінцев пов’язує поняття структури з
діахронічним аспектом: «На відміну від системи, саме
утворення якої передбачає статичний стан елементів, що
входять до неї, структура — поняття динамічне і
ширше, ніж поняття системи. Воно зумовлює не тільки стан,
а й (це передусім) форми розвитку елементів,
взаємопов’язаних у цілісній єдності». Оригінальним є
трактування терміна структура Л. Єльмслевом:
«Структура — це автономна сутність із внутрішніми взаємоза-
лежностями». Іншими словами, структура — це
гіпотетична побудова, яка являє собою сітку внутрішніх
залежностей, внутрішніх відношень, що характеризують
суть мови. Визначення Л. Єльмслева не приймає
переважна більшість мовознавців, бо структуру мови ні в
якому разі не можна звести до «чистих відношень».
Загальноприйнятою стала інтерпретація понять
«система» і «структура» О. С. Мельничука. О. С. Мель-
ничук термінологічне значення виводить із
загальновживаних значень цих слів. Так, наприклад, можна
сказати система міністерства і структура
міністерства, але не можна сказати замість система важелів —
структура важелів, замість структура ґрунту —
система ґрунту. Під структурою ґрунту тут розуміють
його склад. Звідси О. С. Мельничук доходить
висновку, що система — це сукупність взаємопов’язаних і
взаємозумовлених елементів, а структура — це склад
і внутрішня організація єдиного цілого [Мельничук
1970: 27].
Мовна система не є однорідною, тобто вона має
складну структуру, оскільки складається з часткових
систем, які називаються рівнями, або ярусами.
Ідея рівневої організації мови набула поширення в
середині XX ст. в американській дескриптивній
лінгвістиці. Вона була підготовлена традиційним
виокремленням у мовознавстві фонетики, морфології,
лексикології, синтаксису, які, правда, розглядались як явища
одного порядку, а не як ієрархічно організовані.
Рівні мови — деякі ^ділянки» мови, підсистеми мовної системи,
кожну з яких характеризують сукупність відносно однорідних
одиниць і набір правил, які регулюють їх використання і групування в
різні класи і підкласи.
Рівень охоплює сукупність тих відносно однорідних
одиниць чи, іншими словами, одиниць одного ступеня
складності, які можуть вступати між собою в
синтагматичні й парадигматичні відношення, але не можуть
перебувати в ієрархічних відношеннях (фонеми не
можуть складатися з фонем, морфеми з морфем і т. д.). З
одиницями іншого рівня мови вони вступають тільки
в ієрархічні відношення на зразок «складається з …»
або «входить в …» (морфема складається з фонем,
фонема входить у морфему, …). Отже, до одного рівня
належать ті одиниці мови, які підпорядковуються правилам
рівневої сполучуваності. Головною відмінністю одиниць
різних рівнів мови є їх якісна своєрідність, яка
виявляється в особливостях їх поєднання, тобто синтагматики.
Для розрізнення рівнів мови використовують такі
принципи:
1) кожен рівень повинен мати свою одиницю;
одиниці одного рівня повинні бути однорідними;
2) одиниці будь-якого рівня виділяються шляхом
сегментації складніших утворень;
3) одиниці нижчого рівня входять до одиниць вищого
рівня, тобто між ними існують ієрархічні відношення.
Відношення між рівнями мови в напрямку вгору —
це відношення «засіб — функція», тобто функція
одиниць нижчого рівня полягає в тому, щоб бути засобом
побудови одиниць вищого рівня.
Розрізняють основні й проміжні рівні. До основних
рівнів належать фонологічний, морфологічний, лекси-
ко-семантичний і синтаксичний. Кожен із рівнів має
свою основну одиницю: фонологічний — фонему,
морфологічний — морфему, лексико-семантичний —
лексему, синтаксичний — конструкцію (синтаксему).
За роллю в структурі мови виділяють нижчі та вищі
рівні. Так, фонологічний рівень належить до нижчого,
оскільки фонема — одностороння одиниця (не має
плану змісту), яка використовується для побудови одиниць
вищого рівня — морфем і лексем. Найвищий рівень
синтаксичний, бо він обслуговує комунікативні потреби
і підпорядковує собі одиниці всіх інших рівнів.
Синтаксичний
т
Лексико-семантичний
т
Морфологічний
т
Фонологічний
Мовні рівні не існують ізольовано. Вони
взаємопов’язані: саме на стику рівнів виникають проміжні
рівні. їх одиниці мають подвійний характер: вони
утворюються в одному рівні, а функціонують як одини-
ці іншого рівня. До проміжних рівнів належать
морфонологічний, словотвірний, фразеологічний.
Морфонологічний рівень виникає на стику фонем і
морфем. Предметом морфонології, вважає її
основоположник М. С. Трубецькой, є дослідження
морфологічного використання фонологічних засобів мови.
Морфонологія вивчає чергування голосних та приголосних,
наголос і сполучення фонем у складі морфеми і слова:
рука — ручка, села — села, англ. /ооі — /ееі, нім.
Уодеї — Уддеї тощо.
Словотвірний рівень є проміжним між
морфологічним і лексико-семантичним. Предметом словотвору є
творення слів на основі морфем, твірних основ,
словотвірних моделей.
Фразеологічний рівень як проміжний виникає на
стику лексико-семантичного і синтаксичного.
Предметом фразеології є вивчення утворення номінативних
одиниць на основі поєднання двох чи декількох слів
(бити байдики, брати участь, Чорне море тощо).
Дехто з мовознавців виділяє ще рівень диферен-
ційних ознак, словосполучень, надфразових єдностей,
що є необґрунтованим. Як і будь-яка класифікація,
наведена тут класифікація рівнів мови є огрубленням
реальних мовних фактів. У мові існують більш
складні відношення між її підсистемами. У цій схемі
рівнів не все враховано, зокрема те, що морфеми
поділяються на кореневі, словотвірні і словозмінні, які
виконують зовсім різні функції; що над рівнем морфем
існує не тільки рівень слів, а й рівень граматичних
форм; що речення утворюється не із слів, а з певних
словоформ.
Отже, враховуючи основні й проміжні рівні,
структуру мови можна схематично зобразити так:
У мовознавстві є й дещо відмінні від наведених тут
погляди на рівневу будову мови (див.: [Березин,
Головин 1979: 147—148]).
Для різних рівнів ступінь системності не є
однаковим, тому говорять про градуальність поняття
системності. Ступінь системності рівня залежить від
кількості одиниць, що входять до його складу. Чим менше
одиниць у рівні, тим він системніший. Найменше
одиниць має фонологічний рівень, найбільше — лексико-
семантичний, звідки й висновок про найвищий ступінь
системності фонологічного рівня і найнижчий — лек-
сико-семантичного.