Теорію ізоморфізму запропонував польський
мовознавець Єжи Курилович. Згідно з цією теорією в
мові існує структурний паралелізм між рівнями.
Так, зокрема, структурну подібність можна побачити
у складі й реченні (структурна тотожність голосного
в складі і предиката в реченні). Теорія ізоморфізму
має важливе практичне значення. Для прихильників
цієї теорії обґрунтованим є запозичення методів та
понять, які використовуються при вивченні одного
рівня, для дослідження іншого, наприклад
запозичення методів і понять фонології у дослідженні лексики
або граматики.
Не всі вчені приймають теорію ізоморфізму. Так,
зокрема, російський мовознавець В. І. Кодухов
уважає, що ідея ізоморфізму не пояснює всієї складності
мовної структури, а зводить її до найпростіших
структур з площинною будовою.
Іншу оригінальну теорію щодо структури мови —
теорію ієрархії рівнів — сформулював у 1962 р.
французький мовознавець Еміль Бенвеніст. Суть цієї теорії
полягає в тому, що мовні одиниці планом вираження
спираються на нижчий рівень, а планом змісту належать
до вищого рівня. Схематично це можна зобразити так:
слово
МОРФЕМА
ФОНЕМА

Морфема планом вираження спирається на фонему,
тобто складається з фонем, але свого змісту набуває
лише в складі слова. Наприклад: закінчення -а має
значення «називний відмінок, однина, жіночий рід»
тільки в складі слова (рука,рік-а, сестр-а). Фонему також
можна визначити лише як складову частину одиниці
вищого рівня — морфеми. Формою мовної одиниці є її
здатність розкладатися на складові елементи нижчого
рівня, а значенням — здатність бути складовою
частиною одиниці вищого рівня. Таке розуміння мовної
структури, на думку В. І. Ко духова, допускає тільки
один напрям аналізу — від нижчого рівня до вищого,
від форми до змісту.