Із соціолінгвістикою тісно пов’язана інтерлінгвістика.
Інтерлінгвістика — особлива лінгвістична дисципліна, яка вивчає
міжнародні мови як засіб комунікації в багатомовному світі.
Термін інтерлінгвістика ввів у 1911 р. Ж. Мейс-
манс. До того часу інтерлінгвістика існувала як теорія
лінгвопроектування, започаткована працями Р. Декар-
та і розвинена Г.-В. Лейбніцом. У XVII—XIX ст. стали
опрацьовувати філософські мови для заміни
природних мов, які начебто є недосконалими. Згодом були
спроби спростити й удосконалити природну мову.
Переважна більшість проектів створення штучної мови
була позбавлена матеріальної подібності з
природними (такі мови називають апріорними). Лише з другої
половини XIX ст. спеціалісти в галузі
лінгвопроектування починають орієнтуватися на створення
штучних мов на зразок природних (апостеріорних) мов як
допоміжного засобу спілкування поряд з
національними мовами.
Першою відомою штучною мовою був волапюк
(термін штучно утворений від шогШ «світ» і зреак
«розмовляти»), створений у 1879 р. в Німеччині И. Шлейєром.
Через 8 років польський лікар Л. Заменгоф створив
штучну мову есперанто (від лат. зрего «сподіватися»),
що стала найпоширенішою з усіх міжнародних
штучних мов завдяки її простоті порівняно з природними
мовами. У ній використано лише 11 закінчень, що
вказують на частину мови, число, знахідний відмінок, час
дієслова, умовний і наказовий спосіб, 40 суфіксів і
прийменників. Слова всі побудовані з латинських,
грецьких, германських і слов’янських коренів. У
граматиці є тільки 16 правил.
На есперанто існує оригінальна література, є
чимало перекладів творів класиків світової літератури, в
тому числі й Т. Шевченка.
Після есперанто з’явилися інші штучні мови, серед
яких найвідомішими стали ідо (1907), окциденталь
(1922) та інтерлінгва (1951).
Пошук штучних мов для міжнародного
спілкування не є випадковим. Згідно з останніми даними, у світі
нині більше 4 мільярдів людей користуються 6
тисячами мов, що є серйозною перешкодою для прогресу,
оскільки різномовна інформація, яка накопичується в
геометричній прогресії, стає важкодоступною. Саме
тому комунікація в сучасному світі і перспективи
мовної політики є надзвичайно актуальними проблемами
не тільки інтерлінгвістики, а й інших суміжних
суспільних наук.
Існує дві думки щодо подолання труднощів
спілкування в багатомовному світі. Одні вчені стверджують,
що це станеться внаслідок створення універсальних
портативних електронних перекладачів, інші —
внаслідок прийняття міжнародної мови. Перший шлях є
важким і проблематичним. Другий передбачає
декілька варіантів: 1) створення єдиної всесвітньої штучної
мови; 2) використання однієї чи декількох природних
мов; 3) комбіноване використання природних і
штучних мов (див. про це: [Свадост 1968]).
Доречно згадати поширювану в СРСР
псевдонаукову теорію злиття націй та мов і витворення єдиної мови
світу шляхом їх (мов) схрещування. Як свідчить
історія мовних контактів, при глибокому
взаємопроникненні двох мов не виникає третя, а одна мова перемагає,
вбираючи лише окремі елементи іншої; переможена
мова зникає. Зникнення будь-якої мови є величезною
втратою для всієї світової культури, бо втрачається один
з досвідів пізнання, один з аспектів світобачення, одна з
мовних картин світу. Мова для кожного народу є найдо-
рожчим скарбом, його національним духом, його
історією. Тому так переконливо і гуманно звучать слова
дагестанського письменника Расула Гамзатова: «Для
мене мови народів — як зорі на небі. Я не хотів би, щоб усі
зорі злились в одну величезну, яка б займала півнеба,
зірку. Для цього є сонце. Але хай сяють і зорі. Хай у
кожної людини буде своя зірка».
На сучасному етапі інтерлінгвістика значно
розширила коло проблем. До кола її зацікавлень, крім
створення допоміжних міжнародних мов, належать
опрацювання принципів і методів створення штучних
мов, дослідження закономірностей їх
функціонування і розвитку, вивчення процесів взаємодії
національних мов, розв’язання проблеми мовних інтернаціо-
налізмів та міжнародної стандартизації наукової і
технічної номенклатури. Останнім часом предметом
інтерлінгвістики стало опрацювання лінкосу — мови
для можливих контактів з інопланетянами, яка
спеціалізується на передачі математичних знань і основ
механіки.

 

Запитання. Завдання
1. Обґрунтуйте соціальну зумовленість мовних явищ. Чи все в мові
є соціальним?
2. Як відображаються в мові соціальні чинники?
3. Наведіть факти на доказ того, що мова є символом соціальної
солідарності.
4. Чому мова є найважливішою етнічною ознакою? Розкрийте
співвідношення мови, нації і держави; мови і культури.
5. Охарактеризуйте основні проблеми соціолінгвістики. Розкрийте
зміст понять «мовна ситуація» і «мовна політика». Якою мірою
можливий свідомий вплив суспільства на мову?

 

 

Література
Основна
Семчинський С. В. Загальне мовознавство. — К., 1996. — С. 256—
319.
Кодухов В. И. Общее язьїкознание. — М., 1974. — С. 168—185.
Общее язьїкознание/ Под общ. ред. А. Е. Супруна. — Минск, 1983. —
С.27—87.
Березин Ф. М., Головин Б. Н. Общее язьїкознание. — М., 1979. —
С. 50—70.
Общее язьїкознание: Формьі существования, функции, история язьі-
ка/ Отв. ред. Б. А. Серебренников. — М., 1972. — С. 419—596.

Додаткова
Беликов В. И., Крьісин Л. П. Социолингвистика. — М., 2001.
Бондалетов В. Д. Социальная лингвистика. — М., 1987.
Белл Р. Т. Социолингвистика: Цели, методьі и проблеми. — М., 1980.
Швейцер А. Д., Никольский Л. Б. Введение в социолингвистику. —
М., 1978.
Новое в лингвистике. Социолингвистика. — М., 1975. — Вьіп. 7.
Вайнрайх У. Язьїковьіе контактьі. — К., 1979.
Принципьі и методьі социолингвистических исследований. — М.,
1989.
Кузнецов С. Н. Теоретические основьі интерлингвистики. — М., 1989.
Проблеми интерлингвистики. — М., 1976.
Русанівський В. М. Прогностичні функції соціолінгвістики //
Мовознавство. — 1989. — № 1.
Потебня О. Мова. Національність. Денаціоналізація. — Нью-Йорк,
1992.
Іванишин В., Радевич-Винницький Я. Мова і нація. — Дрогобич,
1994.
Пилинський М. М. Мовна норма і стиль. — К., 1976.
Масенко Л. Т. Мова і політика. — К., 1999.
І_аЬоу \ЛЛ 5осіоііп£ііі5ііс РаПегпз. — ТпіІ., 1972.
Нутез О. Роипсіаііопз іп ЗосіоІіп£иі5Іісз: Ап Ет.ппо£гарпіс Арргоасп. —
ТпіІ., 1974.