Просторове розміщення мовних явищ вивчають й
інтерпретують за допомогою методу лінгвістичної
географії.
Метод лінгвістично! географії (ареальний) — сукупність прийомів^
які полягають у картографуванні елементів мови, що розрізняють її
діалекти.
Зв’язок методу лінгвогеографії з
порівняльно-історичним полягає у тому, що він також має на меті від-
творення картини діалектного членування прамовних
спільнот і виявлення ареальних зв’язків між мовами,
які становлять ці спільноти. Крім того, про тісний
зв’язок цих двох методів свідчить і те, що в тих
мовних групах або сім’ях, у яких відсутні старописемні
пам’ятки, порівняльно-історичний метод спирається на
дані сучасних мов і діалектів.
Поштовхом для розвитку лінгвогеографічного
методу стали методика реконструкціїпрамови А. Шлейхе-
ра і теорія концентричних хвиль Й. Шмідта, суть якої
зводиться до твердження, що кожне нове мовне явище
поширюється з певного центра поступово згасаючими
хвилями, через що споріднені мови непомітно
переходять одна в одну.
Одним із завдань лінгвістичної географії є точне
вивчення зон поширення певних мовних (діалектних)
явищ. Нанесення цих явищ на географічні карти з
часом привело до опрацювання принципів і методики
картографування й укладання діалектологічних карт.
Кожне лінгвогеографічне дослідження передбачає
чотири етапи: 1) складання питальника; 2) збір
матеріалу (анкетний чи польовий); 3) картографування
зібраного матеріалу; 4) інтерпретація нанесеного на карту
діалектного матеріалу. Матеріал наносять на карти у
вигляді ізоглос, тобто ліній, які позначають
(окреслюють, обмежують) територію поширення певного
мовного факту.
Дослідження проводять у двох аспектах —
синхронічному та діахронічному. Шляхом синхронічного
аналізу визначають лінгвогеографічну ієрархію ізоглос,
говірок, говорів, діалектів, наріч. Об’єктом дослідження
діахронічної лінгвогеографії є архаїзми й нові утворення.
Основоположником методу лінгвогеографії і
всього напряму ареальної лінгвістики є німецький учений
Георг Венкер, який у 1881 р. опублікував перший у
світі діалектологічний атлас. Вагомий внесок у
подальше вдосконалення цього методу зробили французькі
лінгвогеографи Жюль Жильєрон і Едмон Едмон, які
уклали солідний (1920 карт) атлас французької мови
(1902—1910). Вважається, що цей атлас мав
вирішальний вплив на розвиток лінгвогеографії і стимулював
створення подібних атласів для інших мов.
У сучасному мовознавстві існують такі типи атласів:
1) національні («Атлас української мови» в 3-х томах,
«АіЛаз £\уаг роїзкісЬ» в 12-ти томах та ін.); 2) регіо-
нальні («Лінгвістичний атлас Нижньої Прип’яті»
Т. В. Назарової, «Лінгвістичний атлас українських
народних говорів Закарпатської області» Й. О. Дзендзе-
лівського, «Атлас українських говірок Північної
Буковини» К. Ф. Германа); 3) атласи споріднених мов
(«Загальнослов’янський лінгвістичний атлас», над яким
зараз працюють мовознавці багатьох країн); 4) атласи
мовних союзів («Загальнокарпатський
діалектологічний атлас», над яким упродовж багатьох років
працюють вчені під керівництвом Інституту слов’янознавства
і балканістики, що в Москві); 5) проблемні («Атлас
будівельної лексики Західного Полісся» О. М. Євтушка,
«Атлас лексичних мадяризмів та їх відповідників в
українських говорах Закарпатської області» П. М. Лизанця).
Лінгвістичні атласи необхідні для мовознавчих
досліджень, оскільки вони фіксують ареали поширення
мовних явищ, а ці дані є важливими для порівняльно-
історичного мовознавства, бо допомагають розкрити
природу певних мовних явищ. Ще в 1925 р. М. Бар-
толі у «Вступі до неолінгвістики» на матеріалі
романських мов показав, що архаїчні елементи
зберігаються в ізольованих і периферійних областях.
Установлено також, що явища більшого ареалу, як правило, є
старшими порівняно з явищами меншого ареалу.
Метод лінгвістичної географії дає змогу матеріально
обґрунтувати контури мовних союзів, виявити суб-
стратні явища в певній мові, повніше використати
топонімічні й гідронімічні дані в дослідженнях історії
мов та їх носіїв (наочно показати шляхи розселення
певних етносів).
Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.
Попередня: Порівняльно-історичний метод
Наступна: Зіставний метод