Пошуки подолання недоліку методики БС зумовили
появу трансформаційного аналізу.
Трансформаційний аналіз — експериментальний прийом
визначення синтаксичних і семантичних подібностей і відмінностей між
мовними об’єктами через подібності й відмінності в наборах їх
трансформацій.
Методику трансформаційного аналізу опрацювали і
ввели в наукову практику на початку 50-х років XX ст.
3. Харріс і Н. Хомський. Суть цієї методики полягає
в тому, що в основі класифікації мовних структур
лежить їх еквівалентність іншим за будовою
структурам, тобто можливість однієї структури
перетворюватися на іншу (наприклад, активна конструкція може
трансформуватися в пасивну).
Трансформаційний аналіз ґрунтується на уявленні,
що в основі будь-якої складної синтаксичної структури
лежить проста, через що за допомогою невеликого
набору правил перетворень можна з простих структур
вивести складні. Отже, синтаксична система мови має
кілька підсистем, з яких одна є вихідною (ядерною), а всі
інші — похідними. У ядерну підсистему входять
елементарні речення, які позначають найпростіші ситуації.
Складні типи речень утворюються з ядерного шляхом
різних трансформацій. Представити синтаксичну
структуру речення — означає визначити ядерні типи, що
лежать у його основі, і показати, внаслідок яких
трансформацій воно виникло.
Для трансформаційної методики дуже важливим є
питання, що вважати критерієм еквівалентності
трансформацій, тобто які перетворення можна
кваліфікувати як трансформації, а які ні. Таким критерієм є
відношення домінації (підпорядкування) між
безпосередніми складниками в реченні. Якщо між словами чи у
випадку зміни основи слова в процесі трансформації
між коренями різних слів у фразі залишаються ті
самі зв’язки, то дані перетворення можна вважати
трансформами. Для ілюстрації наведемо чотири фрази
і графічно зобразимо зв’язки між їх безпосередніми
складниками:
Водій відчиняє двері

Двері відчиняються водієм

Відчинення дверей водієм

Відчинення дверей водія

Усі ці структури, крім останньої, є трансформами
першої фрази. Остання фраза не є трансформом
першого речення, оскільки тут є безпосередній зв’язок
між словами дверей і водія, якого в першому реченні
не було. Перетворення в процесі трансформаційного
аналізу графічно зображується стрілочкою (-*):
Водій відчиняє двері —> Двері відчиняються водієм.
Якщо ліву частину можна перетворити на праву, то
можлива й зворотна трансформація. Тоді стрілка
матиме два спрямування: Водій відчиняє двері <->
Двері відчиняються водієм. Формально
(узагальнено) наведені вище трансформації можна записати
так:

де N — іменник, V — дієслово, № — віддієслівний
іменник, п, §, і — називний, родовий, орудний
відмінки, раз — пасивна форма дієслова, 1, 2 — порядкові
номери іменника згідно з вихідною фразою, У3 — ДЇЄ_
слово в третій особі.
Уважний аналіз виконаних вище трансформацій
свідчить про те, що в трансформах вихідної фрази не
тільки не змінюються безпосередні зв’язки, а й не
змінюються основи (корені) лексичних одиниць.
Трансформаційний аналіз долає недоліки аналізу за
безпосередніми складниками. Перетворивши
формально нерозрізнювані фрази Спів пташок, Вивчення мови,

Запрошення кіноактора в їх трансформи, наочно
побачимо їх відмінності:
Спів пташок —> Пташки співають

Вивчення мови —> Мова вивчається

Запрошення кіноактора —> Кіноактор запросив
Запрошення кіноактора -» Запросили кіноактора
Як бачимо, відмінності між першою і другою
фразою формально описуються і неоднозначність третьої
фрази знімається трансформаційним аналізом. Таким
чином, загальне завдання трансформаційного аналізу
полягає в тому, щоб шляхом перетворень описати
безліч висловлень певної мови як похідних від порівняно
невеликої кількості ядерних конструкцій.
Твердження, що в основі багатоманітності синтаксичних типів у
природних мовах лежить відносно проста система
ядерних типів, перетворюваних за допомогою невеликого
числа трансформаційних правил, стала відправною
точкою для розвинутої Н. Хомським концепції
породжу вальної граматики.
Трансформаційний аналіз використовують у
лінгвістичних дослідженнях синтаксису, морфології,
словотвору, лексичної семантики. Останнім часом із
розширенням трактування трансформацій за
рахунок зняття з визначення трансформації умови
незмінності лексичного складу речення й умови
незмінності синтаксичних відношень між словами сфера
застосування трансформаційного аналізу значно
розширилася.
Так, за допомогою трансформаційного аналізу легко
розмежовують назви істот і неістот. Пор.: Іван іде з
другом -* Друг іде з Іваном і Іван іде з палкою —>
*Палка іде з Іваном; Іван убитий ворогом -* Ворог
убив Івана і Іван убитий ножем -* *Ніж убив Івана
(тут правильною є трансформація X убив Івана
ножем); Стіл накритий офіціантом -* Офіціант
накрив стіл, Стіл накритий скатертиною —>
Скатертина накрила стіл (правильно: X накрив стіл
скатертиною).
Трансформаційний аналіз часто дає змогу
розкрити тонкі семантичні відмінності, приховані від
дослідника в разі використання інших методів. Наприклад,
В. Б. Касевич виявив, що висловлення на зразок
Птах летить і Камінь летить розрізняються
виключно значеннями «контрольованість/неконтрольо-
ваність дії» дієслова летіти. Висловлення Птах
летить допускає цільову й інфінітивну трансформацію
(Птах летить, щоб нагодувати пташенят, Птах
летить нагодувати пташенят), чого не допускає фраза
Камінь летить (*Камінь летить, щоб ударити
хлопця, *Камінь летить ударити хлопця). Дієслівний
предикат першого висловлення може мати повну
видову парадигму (Птах летить, Птах прилетів
тощо) і може утворювати делімітативи (Птах
політав), що не характерно для фрази Камінь летить
[Касевич 1988: 119]. Різні ядерні конструкції при
трансформації завжди дають різні структури. Пор.:
Микола працює добре —> Миколі працюється добре.
Станок працює добре —> *Станку працюється добре.
Микола схопився рукою за стіл, щоб не впасти, *Рука
вхопилась за стіл, щоб не впасти [Бацевич, Космеда
1997: 99—100].
Трансформаційна методика знайшла застосування
в теорії і практиці машинного перекладу.
Опрацьовані такі програми, за якими спочатку речення
трансформуються в їх інваріанти (ядерні речення,
глибинні структури), яких у мові в декілька разів менше,
ніж варіативних конструкцій, а вже до ядерних
речень даються іншомовні відповідники. Елементи
трансформаційного аналізу здавна використовують у
шкільному викладанні рідної та іноземної мов. Так,
скажімо, учням важко розрізняти додаток і неузго-
джене означення. За допомогою простої
трансформації іменника в прикметник ці труднощі усуваються:
якщо іменник трансформується в прикметник, то це
означення, якщо — ні, то це додаток (учитель школи —>
шкільний учитель; прибуття поїзда -* *поїздне
прибуття). Можна згадати також широко
застосовувану в школі трансформацію дієприкметникових і
дієприслівникових зворотів у підрядні речення і
навпаки, а також трансформацію різних конструкцій у
синонімічні (іНе Ьоок о/ іНе зіисіепі —> іке зіийепі’з
Ьоок тощо).