Ми стрічались, де сонне латаття,
Ти затоки торкалась веслом.
Я на біле дививсь твоє плаття,
На волосся над юним чолом.
Дивовижні були наші стрічі.
Вдалині – на піщаній косі –
Загорялися вечора свічі,
У блідій ти мовчала красі.
Ні наближень, ні зближень в згорянні, –
І блакить наче зіткана з тиш.
Ми стрічались в вечірнім тумані,
Де рябіли вода і комиш.
Ні образ, ні жалю, ні кохання,
Все померкло, спливло, відійшло.
Білий стан, наче раннє смеркання,
І твоє золотисте весло..