Ми любимо, й самі не раді,
І прагнем перемін нових.
Та поміж нас не буде зради,
Миттєва примха – то не гріх.
Бува, в пориві до свободи
Ми думаєм – ланцюг порвем.
Та кожний раз не від природи
Ми наше рабство визнаєм.
І не розділені межею,
Проте й не вмієм разом жить.
Ані зненавидіть душею,
Ані безмежно полюбить.
Навіщо цей одвічний докір?
Оці відчуження гвіздки?
Обоє в сумі – одинокі,
А ворогуючи — близькі.
У боротьбі з тобою рівній,
У муках люблячи дарма,
Я тільки відчуваю, рідна,
Без тебе і життя нема.
З яким лукавством і обманом
Ми сперечаємось – содом!
І кожний хоче буть тираном,
Ніхто не хоче буть рабом.
Вона, що так нещадно мучить,
Мене лишає навіть сну.
Неначе смерть, сліпа, могуча
Любов, що схожа на війну.
Та інший, як зійде в могилу,
Тоді один пізнає з нас
Безжалісну любові силу –
В страшний той час, останній час.