***
Гаї відговорили золотисті
Березовим звучанням гомінким.
І журавлі в осмуті урочистій
Вже не жаліють більше ні за ким.
Кого жаліти? Кожен з нас пустельник –
Пройде, зайде — і тиша під вікном.
За них за всіх замріявсь конопельник
З широким місяцем над голубим ставком.
Стою один. Проміння місяць стелить,
А журавлів односить вітер вдаль.
Я ж в думах весь про юні дні веселі,
И нічого вже в минулому не жаль.
Не жаль років, розтрачених невинно,
Не жаль душі бузково-синю цвіть.
В саду горить червона горобина, –
Багаття це не зможе нас зігріть.
Не відгорять у горобини грона,
Від жовтизни не пропаде трава.
Як дерево, що ронить листя сонне,
Так я роню засмучені слова.
І час якщо вітрами з диким свистом
Згребе їх всіх й порозкидає скрізь.
Скажіть-бо так: гаї золотолисті
Одгомоніли мовою беріз..