У свою першу ніч у готелі через надмір речей, які треба було осягнути, я
отупіла й абсолютно нічого не відчувала. Перед сном я спробувала пригадати,
що зі мною відбулося за сьогоднішній день, аби якось умістити в голові, що я
переїхала з однієї країни в іншу. Проте це все одно в голові не вкладалося, і я
подумала, що краще йти спати.
-На новом мєстє пріснісь женіх нєвєстє, – сказала я сама собі вголос. Це
пролунало дико.

Прокинувшись, я деякий час не могла збагнути, де я. Над головою туманно
виднілася тріщина на стелі. Потягнувши носом, я здогадалася, що вікно
відчинене і що надворі дощ. Іще мені спало на думку, що я тепер зовсім одна,
абсолютно і повністю. Усі телефонні номери у моєму блокноті – це номери моїх
київських друзів та колег. У цьому місті мені подзвонити абсолютно нікому.
Тут ніхто не знає, що я існую і що мене треба любити. Ця думка мене дещо
злякала.