Живіть живописом, поети!
Йому єдиному дано
Душі мінливої прикмети
Перенести на полотно.
Згадай, як у пітьмі без слова,
Ледь-ледь загорнута в атлас,
З портрета Рокотова знову
Постала Струйська перед нас.
У неї очі – два тумани,
А поза усмішкою плач,
У неї очі – два обмани,
Покриті смутками невдач.
О, це єднання двох загадок,
Напівекстаз і напівляк.
Це напад ніжності навальний,
Що, наче смерть, у ній закляк.
Коли вже сутінки звисають
І наближається гроза,
Із дна душі моєї сяє
Очей прекрасних бірюза..