***
Лобода під Сухумі,
В краю винограду і пальм,
Одинокою сиротою
Сумує в тіні кипариса.
Ось на тоненьке листячко
Сонячний зайчик упав.
І гарячі рядки
Мимоволі з душі полилися…
Ой, які вони жорстокі,
Люті ті були роки!
І була лобода
Не травою, а їжею.
Ой, яка вона велика
Росла, прегуста лобода
Між чорним камінням
На рідному попелищі!
Лобода під Сухумі –
Прикмета російських полів…
Якщо ж у тутешнім краю
Ненароком заснуть мені доведеться,
То і тут для мене
Для невідомої могили моєї
Кущик оцей зажурений
Знайдеться..