Ллялась пісня жайвора над шахтою,
Наче срібний дощ з небесних веж.
Люди зупинялися: чудово!
Звабнішої птиці не знайдеш.
Віяло на них весняним полем,
Запахом вологої ріллі.
Люди пісню цю з собою брали
І під землю на роботу йшли.
Може, і мені вона дісталась?
Я не знаю. Тільки відтепер
Потягнувсь до трепетного слова,
До зітхань ромашок і озер.
Може, і мені жагу вогнисту
Перелити пощастить в рядок.
І його візьмуть з собою люди,
Що життя пізнали не з книжок..