Православне богослов’я виходить з ідеї жіночого опосе­редкування спілкування з Богом. Божественний Абсолют пе­ревищує все земне, і тільки смерть — небесний стан, дозволяє вступити в безпосередній живий контакт із ним. І тому так важлива ідея Богородиці, ідея материнського заступництва за людину перед Богом.

У будь-якій християнській церкві, незалежно від конфесії (православ’я, католицизм, протестантизм), обов’язково є сце­на Благовіщення. Тут вона зображена — архангел Гавриїл в білому одязі, як знак доброї звістки із двома червоними смуж­ками на лівій руці, повідомляє Діві Марії про те, що вона буде мати дитину від Бога. Червоний пурпур був найбільш коштов­ною речовиною і добувався з дна моря. Червоний одяг міг одягти тільки імператор або князь (у Давній Русі). Утім, рим­ські сенатори мали право на одну червону смужку, що означає близькість до імператора. Тут же ми бачимо дві смужки, тобто найбільшу близькість.

У яких би храмах ви не дивилися на сцену Благовіщення, Марія повідомлення про чудо сприймає спокійно, не дивую­чись. Дуже цікава обставина — річ у тім, що європейська ци­вілізація виробила дві концепції світу. Одна з них — антична концепція світу, де він розглядався як космос: слово «космос» етимологічно походить від поняття «парадний жіночий одяг». Тому слова косметика і космос мають загальні корені. Греки вважали, що світ — це художній твір, просторова орга­нізація буття, що може бути об’єктом естетичного споглядан­ня. Тому світ — це космос. Біблія дала інше поняття — світ як Олам, тобто світ не як простір, а як час, Історія.

Історію бачити не можна, у ній можна тільки брати участь. Цей Олам, або світ як час, знаходиться в нескінченно­му стані чуда і катастрофи. Чудо і катастрофа є нормою в цьо­му світі. Тому вона, Марія, і не здивована, вона живе в цьому світі. До речі, Тарковський у фільмі «Соляріс» намагався по­казати Олам у вигляді космічної обителі, що знаходиться по­стійно в стані чуда і катастрофи. Тут ми бачимо зовсім інше розуміння світу, нам не властиве.