Як ви знаєте, атеїсти, на жаль (хоча серед них завжди бу­ло багато освічених людей), наговорили багато дурниць із приводу сцени Благовіщення, маючи на увазі насамперед «не­порочне зачаття». Але тут є звичайна помилка. Річ у тому, що в давньоєврейській мові є три значення жінки. Жінка в нашо­му розумінні, тобто як суб’єкт шлюбу; дівчина, знову ж таки, у нашому розумінні. Але там ще було третє значення — за­міжня жінка, що не має дітей. Це особливий стан жінки, про яку говорили: «Яко смоковница одиноко стояща и тени от нее несть». Отож, Діва Марія, напевно, була заміжньою жінкою, яка не мала спочатку дітей. А це поняття переклали як «непо­рочне зачаття». Ватикан тільки в 1860 році прийняв догмат «непорочного зачаття». Насправді в Євангелії немає ніяких еротичних асоціацій. Там написано, що в особі Діви Марії все грішне людство дало згоду на те, щоб «Слово (Слово —

Христос. — С. К.) стало плоттю, і жило серед нас». Це творча аналогія, а не еротична. Правда, невірне розуміння «непороч­ного зачаття» продовжує жити і до нашого часу. Скажімо, в англійському правосудді немає цивільного кодексу в нашому розумінні. Суд вершиться на основі прецедентів — все те, що було в історії і практиці англійського суду, може бути вико­ристане як прецедент для винесення рішень. Відомо, що суд, на підставі прецеденту XI століття, видав дружині одного англійського лорда офіційний документ про те, що її зрада чо­ловіку була «непорочним зачаттям»: у такий спосіб було під­креслено нетактовність поведінки лорда, який не має права направляти позов у звичайний суд, лише в Палату лордів.

 

Ми знаходимося у вівтарі християнської церкви, де відбу­вається безупинне чудо — Євхаристія, тобто перетворення ви­на у кров Христа і хліба у його тіло. Цей обряд укорінений в історії. У IV столітті до н. е. жила Артемісія II, дружина ка-
рійського царя Мавзола. Карія — область у турецькій Малій Азії. Артемісія дуже любила свого чоловіка, і коли Мавзол по­мер, вона спалила його, попіл випила з вином, а на честь його побудувала будівлю, що називалася Мавзолеєм, і в якій зна­ходився не труп Мавзола, а вірші на його честь! Уявіть собі (забудемо тимчасово канон), що жила людина, яка створила вчення про добро… Вона затвердила такий обряд — віруючий має їсти його тіло і пити його кров, щоб не забути його вчення. Але ви знаєте, наскільки гріховне людство і як навіть такий могутній обряд не змусив його окремих представників відвер­нутися від зла.

З погляду мистецтва, мозаїка Євхаристії — це дуже при­голомшлива сцена. По-перше, зверніть увагу, що вся сцена на золотому фоні. Золото вбиває, знищує всі фарби, крім синьої, червоної і білої. Тут ми бачимо блискуче знання колориту, бо майстрами використані саме ті кольори, що не «гасяться» зо­лотом. Зовсім унікальне моделювання тканин на тілах апосто­лів. За всім цим багатством складок ви відчуваєте тіло. До ре­чі, Врубель спеціально вивчав у Софії Київській це мистецтво.

Ісус повторений двічі (одні єресі визнавали причащання вином, інші — хлібом). Рух чудовий — якщо апостол зано­сить праву ногу, то інший — ліву; рух передано дуже точно.