Ми з вами дотепер дивилися мозаїку. Ось фреска «Апос­тол Павло» — перлина фрескового розпису Київської Софії. Як ви розумієте, десь у XVII — XVIII століттях усе це було замазано штукатуркою, а зверху олією домальовано ті сце-

 

 

«Під шаром старої олійної фарби знайшли фреску… На ній — чоловік у царсько­му вбранні з піднятими руками — знак Оранти. Імовірно…— це прижиттєве зоб­раження Ярослава…»

ни, що зображувалися фрескою. Після зняття штукатурки фреска «Апостол Павло» зберегла свою виразність. Це під­тверджує те, що фреска — «вічне мистецтво». Адже стіна дихає, виділяє газ. Якщо ви напишете олійними фарбами, то рано чи пізно на поверхні з’являться пузирі, якщо ж зо­браження виконати мінеральними фарбами по сирій глині, зображення зі стіною буде одним цілим. Тут є ще своя мета­фізика — стіна повинна «пожертвувати» собою для того, щоб було зображення. Стіна тут виступає як трибуна, з якої фреска спілкується з глядачем.

Хто такий апостол Павло? Апостол Павло — це перший ідеолог християнства, який у вигляді листів (знаходився він у Греції) до коринфян, римлян, ефесян… став формулю­вати концепцію християнства. По-перше, Павло першим почав створювати універсальну, загальнолюдську релігію. До нього церкви були тільки національні (іудейська, зоро­астризм…); християнство ж — релігія загальнолюдська. По-друге, він скасував криваві жертвоприношення. Ось, па­м’ятаєте, Ісус вигнав торговців із храму. Але вони торгува­ли не звичайними речами, а тваринами для жертвоприно­шення, яке чинили в храмах (у вірменів цей звичай зберігся). Мені як філософу цікаво, що апостол Павло першим приду­мав паранесуперечливу логіку. Що це таке? Відомий ні­мецький фізик Макс Борн відзначав у листах до академіка М. Омеляновського, що йому цікаво читати радянську філо­софську літературу. «Одного я не можу зрозуміти, — заува­жував він, — як може вважатися істинною філософія, що претендує на універсальність?..» Апостол Павло створював універсальну релігію. Він зрозумів, що може створити уні­версальну релігію, ввівши в неї протиріччя. Тобто протиріч­чя вводилися усвідомлено.

Ось ще одна обставина — тут ми бачимо багате моделюван­ня тканин. Виникає запитання — навіщо це, навіщо потрібен одяг? Щоб сховати сором тіла? Але ж це тіло святе. Який со­ром ховати? А що, у раю душі теж в одязі? І як завжди, бого­слови інтуїтивно знайшли відповідь. Вони говорять, що ці складки виражають магнетизм тіла, силові лінії його симпа­тій. І психологія це визнає. У кожної людини є свій особистий простір. Навіть якщо найдорожча людина сяде дуже близько, ви здригаєтеся — порушено ваш особистий простір. У кожної людини він різного радіуса. Ви пам’ятаєте, як у JI. Толстого Наташа відчувала, що між людьми є якась скляна стіна? Ко­ли вона вперше покохала, тоді відчула, як впала стіна між нею і предметом любові.

Цікава фреска в боковому вівтарі святого Георгія. З лівої сторони зображення цього святого проглядає бюстик Аполло­на. Річ ось у чому. Художник був греком. Він міг християн­ство не сповідувати. І тому зобразив свого язичеського бога Аполлона, використавши його як модель для того, щоб нама­лювати християнського святого. Потім язичеське погруддя було замазане. Таким чином ми бачимо в Софії Київській, як­що я не помиляюся, єдине місце в Європі, де є пряма, наочна трансляція античності в християнство. Можливо, це не так, але судячи з того, що зображення Аполлона було замазане, во­но не входило в задум при створенні фрески. Погруддя Апол­лона було відмите в наші часи.

 

 

Георгіївський боковий вівтар. Ви знаєте, що всі русь­кі князі мали два імені. Слов’янське ім’я — Володимир, тобто той, хто володіє світом (миром); Ярослав, тобто той, хто славить сонце. При хрещенні князі отримували христи­янське ім’я — Володимир отримав ім’я Василь, а Ярослав — Георгій. Георгіївський боковий вівтар присвячений само­му Ярославу Мудрому. Під шаром старої олійної фарби знайшли фреску. Зображений на ній чоловік у царському вбранні з піднятими руками — знак Оранти. Швидше за все, принаймні гіпотетично, — це прижиттєве зображення Ярослава.