Правління Аскольда (загинув у 882 р.) є досить яскравою сторінкою в історії ранньої Русі — молода держава тоді вперше вийшла на світову арену, завоювавши загальне визнання та затвердивши себе як невід’ємну частину ранньо-середньовічної ойкумени. Титул кагана, прийнятий Аскольдом, прирівнювався до імператорського (царського) та переконливо свідчив про політичні претензії київського правителя. Головними (і найбільш вдалими) зовнішньополітичними діяннями Аскольда були походи на Візантію, а також договори, укладені з цією супердержавою того часу. Аскольд домігся дипломатичного визнання Русі як великої держави й гідного сусіда Візантії. Цими походами Київська Русь затвердила свою міжнародну позицію в тогочасному світі. Її відносини та письмові угоди з Візантією збереглися у Візантійських джерелах. Деякі з них підписані візантійськими імператорами.
Успішні походи проти Візантійської імперії показали «місту та світу», що Русь була тоді однією з найбільш могутніх держав середньовічної Європи. Серед результатів походів Аскольда на Візантію та укладених з імперією угод одним із найбільш важливих було запровадження на Русі християнства.
Відносно хрещення Аскольда існує багато гіпотез, хоча збереглися також деякі документи того часу. У радянській історіографії була популярною так звана станова точка зору. Її теза полягає в тому, що в 60-ті роки IX століття хрестилася не вся Русь, не народ, не держава, а тільки лише певна частина верхівки на чолі з київським каганом — Аскольдом. Населення ж Русі продовжувало залишатися язичницьким.
Процес христианізації Русі (як і будь-якої іншої країни) не міг бути простим та коротким. Далеко не відразу нова релігія була сприйнята народом та подолала старе «поганство». Учені вважають, що остаточне проголошення християнства державною релігією у 988 році не одразу привело до ліквідації язичницьких пережитків, незважаючи навіть на Аскольдове хрещення. Припускають навіть, що Аскольд загинув через існування у Києві досить сильного язичництва.
У ті часи на Русі почали з’являтися візантійські та римські місіонери, створювалися та приймалися різні посольства, що привело до знайомства русів із релігійними віруваннями сусідніх країн та народів. На користь Візантії говорив той факт, що ця країна допускала використання для культових цілей не тільки грецької мови, але й мов інших народів. Тоді, як відомо, було розпочато переклад на слов’янську мову деяких богослужебних книг.
Деякі вчені вважають, що князі прийняли хрещення в Києві, разом із певною кількістю народу, від єпископа, направленого відомим Константинопольським патріархом Фотієм. Тому наприкінці IX століття Російська єпархія вже рахується — за деякими джерелами — в списках константинопольських єпис- копій — спочатку на 61-му, потім на 60-му місці.
Усі ці події іноді іменують першим хрещенням Русі. Патріарх Фотій у посланні 866 — 867 років писав: «І не тільки цей народ (болгари) проміняли колишнє нечестіє на віру в Христа, але навіть у жорстокості та скверновбивстві всіх залишаючи за собою так звані руси, які поневоливши тих, що знаходяться біля них і звідси склавши про себе високу думку, підняли руки й проти Ромейської держави. А зараз навіть і вони проміняли нечестиве вчення, яке практикували раніше, на чисту й непідробну християнську віру, з любов’ю поставивши себе в чині підданих та друзів наших — замість пограбування нас і великої проти нас зухвалості, яку мали незадовго до того. І до такої міри розгорілися у них бажання й ревнощі віри, що прийняли вони християнського єпископа та пастиря і з великою старанністю та ревнощами шанують Бога».
Клара ҐУДЗИК 23 липня 2008р.