Благородство кожної істинної культури визначається тим, що культура є культ предків, пошанування могил і пам’яток, зв’язок синів з батьками… Культура заснована на священному переказі, витоки її сакральні. І чим давнішня культура, тим вона значніша і прекрасніша. Їй дороге увічнення, неперервність, спадкоємність… Культура, в якій є релігійна глибина, завжди спрямована до воскресіння.
Микола Бердяев
Уже перші київські князі розуміли, що храм — це не тільки дім Божий, не тільки пам’ятник їм самим та їхнім часам, але водночас найвища можливість прикрасити і прославити свій стольний град, свою землю і свій народ… Храм для українця — це мовби послання з далеких віків… Тінь вічності, світле смеркання, яке ніколи не стає ніччю.
Павло Загребельний
Часи великокняжіння Володимира Святославича (980— 1015) — одна з найяскравіших сторінок історії й культури Давньоруської держави та її стольного Київ-града. Наприкінці X ст.
завершувалося об’єднання слов’янських племен, і саме в ті часи 988 року Володимир Святославич запровадив християнство на Русі. Ці доленосні події сприяли утвердженню Київської Русі як могутнього державного утворення у східній частині Європейського континенту. Русь стрімко входила до кола передових країн Сходу та Заходу. І саме за часів володарювання великого київського князя Володимира Святославича відбувалася крута зміна суспільно-політичних, економічних відносин і наступав період феодального ладу та перехід від язичництва до християнства. Структура феодальних відносин зумовлювала активізацію міжнародних зв’язків, розвиток торгівлі, ремесел, розбудову ранньофеодальних міст та фортечних укріплених територій. Усе це визначало нове суспільно-політичне, економічне, культурне та архітектурно-художнє обличчя країни.
Наприкінці X ст. Володимир Святославич завершив будівництво на Старокиївській горі своєрідного ранньофеодального містоутворення, яке пізніше отримало назву «міста Володимира», де були започатковані традиції монументального кам’яного зодчества при створенні ансамблевої церковно-палацової забудови великокнязівського центру. А композиційною домінантою його була велична церква Богородиці Десятинна. Довкола неї розтошовувалися вишукані княжі двоповерхові палаци та Великий княжий двір. За Десятинною церквою був Бабин Торжок — велика міська торгова площа, прикрашена вивезеними князем Володимиром із Корсуня (Херсонеса) двома античними статуями та квадригою з мідяних коней. Це нагадувало про результати успішного походу Володимира Святославича на Корсунь у Крим, прийняття ним християнської віри, одруження з візантійською царівною Анною і повернення переможцем до стольного Київ-града.
Історики зазначають, що колишній великокнязівський церковно-палацовий центр на Старокиївській горі Верхнього Київ-града— «Капітолій», «Руський форум», «Київський акрополь», «Кремль» — є політичним і адміністративно-духовним осередком початкового періоду становлення християнства та утвердження державності в Київській Русі. Відомо, що саме цей період посів значне місце у всьому подальшому розвитку давньоруського містобудування, зодчества, мистецтва та культури в цілому. Дослідник стародавнього Києва М. Каргер стверджував, що в X ст. кам’яні монументальні споруди відомі були тільки в Києві за часів князювання Володимира Святославича.
Саме в ті часи «в Києві закладалися основи того розвитку, який на багато віків визначив подальші долі художньої культури Давньої Русі», — зазначав відомий російський мистецтвознавець М. Алпатов. Протягом майже двох з половиною століть вишуканий ансамбль великокнязівського церковно-
щ 1
Десятинна церква (X ст.). Реконструкція М. Холостенка |
палацового центру на Старокиївській горі був гідною окрасою «міста Володимира» та важливим надбанням зодчеської культури столиці Київської Русі. І, безумовно, незаперечною домінантною цього ансамблю була велична Десятинна церква. У ті часи вона була найвизначнішим осередком та символом утвердження та поширення християнства на всій Русі. Своїм урочисто-святковим виглядом церква справляла на сучасників, учорашніх язичників, незабутнє враження. Її архітектура являла собою образ-символ нового християнського Світу, в якому тепер належало жити хрещеній Києворуській державі. Саме з неї як «матері церков руських» розпочинався родовід давньоруського кам’яного монументального храмобудування. Зазначимо, що побудова Десятинної церкви була здійснена на благовірній основі — на знак ушанування крові перших християн-мучеників варягів Федора та Іоанна — жертв язичницьких часів, які згодом теж стали святими Руської церкви.
У ті далекі часи Десятинна церква користувалася незаперечним авторитетом, оскільки під її склепіннями у вівтарній частині знаходилися християнські святині — мощі святого священномученика Римської церкви Климента та його учня Фіфа, які були привезені до Києва Володимиром Святослави- чем, разом з іншими трофеями, після його хрещення в Корсуні (Херсонесі). У подальшому Десятинна церква стала місцем поховання великих князів Київської Русі. Так, протягом XI ст. тут були здійснені поховання: княгині Ольги (1007), дружини Володимира грецької царівни Анни (1011) та самого Володимира (1015), а також Олега і Ярополка Святославичів (1044), Ізяслава Ярославича (1078) й онука Ізяслава — Ростислава Мстиславича (1093). Над ними перед похованням було здійснено обряд хрещення. Саме в центральній частині прадавнього храму зберігалися в мармурових саркофагах поховання княгині Ольги і хрестителя Русі великого київського князя Володимира Святославича, які на початку XIII ст. були канонізовані та проголошені святими.
На жаль, 1240 р., у часи нашестя монголо-татарів, стольний Київ-град пережив спустошливий розгром. Нищівного руйнування зазнало «місто Володимира». Від Десятинної церкви та князівського палацового ансамблю залишилися жахливі розвалини, які поступово руйнувалися, а згодом місцеве населення розбирало їх на господарські потреби.
Неодноразово Десятинну церкву намагалися відродити, зокрема митрополит Петро Могила в XVII ст. та пізніше митрополит Євгеній (Болховітінов) у середині XIX ст. А в 1826— 1830 рр. О. Анненков побудував за проектом архітектора В. Стасова нову Десятинну церкву, яка була освячена в 1842 р. Вона займала близько 2/3 площі плану прадавнього храму і, як відомо, згодом була розібрана через те, що не мала художньої цінності (за радянських часів — 1936 р.).
Упродовж понад стовісімдесятилітніх досліджень київського дитинця зібрано великі й різнобічні історико-культурні цінності, пов’язані з археологічними залишками великокнязівського цер- ковно-палацового ансамблю та його домінантою — церквою пресвятої Богородиці Десятинною. На сьогодні взяті на Державний облік як визначні пам’ятки археології: культурний шар града Кия (V—VIII стст., вул. Володимирська, 2); культурний шар «міста Володимира» (IX — перша половина XIII стст.) із залишками фундаментів язичницького капища, фундаментами князівських палаців, в’їзних веж та в цілому територія дитинця стародавнього Києва VIII— X стст. із фундаментом Десятинної церкви X ст. як пам’ятки національного значення; а також фундаменти ротонди та інші археологічні пам’ятки Верхнього міста стародавнього Києва. Археологічні пам’ятки та природно-ландшафтне довкілля дитинця є складовими частинами Державного заповідника «Стародавній Київ» і мають високу цінність як пам’ятки національної культурної та природної спадщини.
Стан збереженості успадкованого історико-культурного середовища та природно-ландшафтного довкілля самих пам яток ахрхітектури археології стародавього Києва та особ- ливо колишнього церковно-палацового центру «міста Володимира» викликає тривогу та занепокоєння. Там ще в кінці XIX ст. на фундаментах колишніх князівських палаців (Володимира та Ярополка), нині пам’ятках археології, були побудовані житлові будинкі (вул. Володимирська, 8 та Десятинний провулок, 5). Значної шкоди було завдано фундаментним залишкам князівського Північного палацу Святослава ще при прокладенні проїжджої частині по вулиці Володимирській та її сполучені з Андрієвським узвозом, який також є важливою археологічною пам’яткою.
Водночас, в останні роки спостерігається активна урбанізація довкілля заповідної території «міста Володимира». Так, на залишках фундаментів великокнязівського Західного (Володимирово- го) палацу — пам’ятці археології — нині запроектовано будівництво нового житлового будинку по Десятинному провулку № 3— 5 (проект уже розроблено й затверджено). Були наміри побудувати багатоповерховий житловий будинок-комплекс на Пейзажній алеї в зоні примикання її до Десятинного провулку. ЮНЕСКО в «Рекомендаціях про збереження культурних цінностей, яким загрожує небезпека внаслідок проведення громадських чи приватних робіт» (1968) у статті 24/6 стверджує: «Збереження пам’яток мусить бути безумовною вимогою, що виставляється до будь-якого добре розробленого плану… будівництва, і це особливо стосується історичних міст та його районів. Аналогічні правила повинні прийматися для всього району й середовища, що оточують зареєстровану пам’ятку чи місцевість, з метою збереження їхніх історичних зв’язків та природного довкілля».
У зв’язку з цим необхідно прийняти термінові заходи з надійного збереження та належної державної охорони цього унікального історико-культурного середовища та природного довкілля, у тому числі це стосується ще незабудованої центральної частини «міста Володимира», враховуючи його визначне наукове, історичне та культурно-духовне значення в поступальному історичному розвитку Русі-України.
Карта Києва X—XI ст.ст., на якій позначено його найважливіші землі й культурні пам’ятки. Складено П. Толочком |
Відзначимо, що в цілому історико-культурна спадщина Верхнього міста стародавнього Києва, його славетні ансамблі — Софії Київської, Михайлівського Золотоверхого собору та Андріївської церкви, маючи високий пам’яткоохоронний ціннісний статус, відіграють акцентно-домінуючу роль у панорамному
розкритті історичної забудови стародавнього Києва з боку Дніпра й Лівобережжя, у цілісному просторово-візуальному сприйнятті силуету стародавнього Києва: Поділ, Верхнє місто, Печерськ з Києво-Печерською лаврою, Видубичі. А з Пейзажної алеї «міста Володимира» відкриваються незабутні багатопланові краєвиди літописних гір — Замкової, Щекавиці, Дитинки та урочища Гончарі-Кожум’яки, Андріївського узвозу з Андріївською церквою та маревом дальніх планів сучасної забудови Оболоні, мальовничий вид Задніпров’я та обрії Вишгородських пагорбів. У той же час відзначимо, що нинішній стан зелених насаджень на схилах Старокиївської гори не допомагає панорамно й цілісно все це споглядати.
Уперше проблему збереження успадкованого унікального історико-культурного середовища та природно-ландшафтного оточення Старокиївської гори і проблему музеєфікації археологічних пам’яток дитинця стародавнього Києва планувалося вирішити ще в 1967 — 1968 рр. Тоді був розроблений проект створення на прадавніх землях столиці Київської Русі історико-археологічного та архітектурного комплексу — парку-музею «Стародавній Київ». Автором проекту став творчий колектив під керівництвом архітектора А. Мілецького, а наукову консультацію надавав П. Толочко та інші фахівці Інституту археології АН УРСР. Проект охоплював історико-археологічний ландшафт «міста Володимира» та «міста Ярослава», а пізніше й Подолу. Тож доцільно повернутися до цієї проблеми для більш поглибленого розгляду такого питання: як забезпечити належне збереження визначного місця нашої історії та культури — успадкованого унікального історико-культурного середовища та природно-ландшафтного довкілля; і як подбати про збереження пам’ятки археології — колишнього церковно-палацового ансамблю «міста Володимира » та його домінанти першого монументального кам’яного храму Київської Русі церкви Богородиці Десятинної.
Інститут археології НАН України за участю сектора архітектурної археології Державного Ермітажу (СПб) Роси в 2005 2010 рр. провели новітні поглиблені археологічні дослідження автентичних залишків Десятинної церкви. Уже опубліковані попередні результати основних робіт, що дає можливість підійти до здійснення надійної консервації та належної музеєфікації залишків фундаментів Десятинної як пам’ятки національного значення. При цьому постає й більш складна проблема: як зберегти й найкраще реанімувати історико-куль- турне середовище київського дитинця в цілому та визначити доцільні підходи до можливого проведення помірних реабілітаційних робіт у цій унікальній заповідній території. Адже це потрібно для більшого представлення музейних експонатів визначних археологічних пам’яток численним екскурсантам — вітчизняним та закордонним туристам. При цьому необхідно також вирішити: як бути з пізнішими агресивними забудовчи- ми включеннями в цій унікальній заповідній зоні сучасного Києва? Це, в першу чергу, хаотична забудова в зоні, що примикає до Десятинного провулку та Пейзажної алеї. І назріла гостра необхідність обґрунтування значимості історичної, наукової, архітектурно-археологічної та культурно-мистецької спадщини київського дитинця та залишків колишнього великокнязівського церковно-палацового ансамблю «міста Володимира» стародавнього Києва. Потрібно розробити комплексні рекомендації — щодо надійного збереження й музеєфікації, щодо виконання пам’яткоохоронних заходів, щодо упорядкування загалом цієї заповідної території. Адже це одне з найвизначніших пам’ятних місць нашої прадавньої історії та культури, першоосереддя нового християнського цивілізаційного поступу Русі- України, становлення та утвердження державності в початковий період її розвитку. І вже сьогодні це визначне місце як своєрідний літопис сивої давнини стародавнього Києва має гідно відродитися — там можливо створити сучасний привабливий меморіальний музейно-екскурсійний комплекс європейського Рівня. Такі заходи могли б сприяти охороні й належному збереженню та більш активному введенню в культурно-екскурсійний і туристичний обіг цього найважливішого місця сучасної України. І ці питання ми більш детально розглянемо в наведених концептуальних положеннях-пропозиціях, що містять альтернативні підходи до вирішення цієї проблеми.
Ідеться про Концепцію містобудівної, архітектурної та мистецької ревалоризації (тобто комплексу певних дій, що ставлять за мету повернути об’єкту спадщини його цінність) пам’ятки археології національного значення «Дитинець стародавнього Києва VIII — X стст.» із консервацією та сучасною музеєфікацією автентичних залишків церкви Богородиці Десятинної, створенням архітектурного ансамблю з можливістю екскурсійного відвідування, відправлення релігійних потреб громадян та проведення протокольних заходів.
За результатами нових археологічних досліджень були здійснені консерваційні заходи з надійного збереження пам’яток. Тож необхідно визначитися з відповідними підходами сучасної музеєфікації та екскурсійного показу археологічних залишків прадавньої Десятинної церкви в контексті археологічних залишків колишнього великокнязівського церковно-палацового ансамблю «міста Володимира».
Новітні археологічні розкопи показують, що на сьогодні автентичні залишки фундаментів Десятинної церкви збереглися лише частково у південно-західному куті церкви. При сучасних розкопках були уточнені планувальні розміри автентичних залишків фундаментів та їхніх слідів по Десятинній церкві з урахуванням досліджень попередників. Але такі ж роботи необхідно провести також по залишках фундаментів та їхніх слідів і у великокнязівських палацах та в цілому здійснити розширені археологічні дослідження культурного шару цього визначного творіння нашої історії, а також розглянути питання створення там сучасного привабливого музейно-екскурсійного комплексу.
Для історії та культури України церква Богородиці Десятинна та територія дитинця стародавнього Києва має виняткове історико-меморіальне, наукове, культурологічне та символічне значення як першоосереддя християнського поступу та утвердження державності в Київській Русі. Тому визначимося з доцільним підходом до музеєфікації автентичних залишків славетної церкви Пресвятої Богородиці як прадавньої духовної святині — Храму Божого та необхідністю гідного увічнення історичної пам’яті про цей унікальний літописний храм Київської Русі.
У зв’язку з цим головною метою концепції є вирішення триєдиного завдання надійного збереження визначної державної культурної спадщини, а саме:
- Належне збереження, консервація та поміркована рева- лоризація історико-культурного середовища як певної композиційної цілісності з визначними археологічними пам’ятками Київської Русі — залишками автентичних фундаментів церкви Богородиці Десятинної в контексті збереження решток колишнього церковно-палацового ансамблю київського дитинця з унікальним природно-ландшафтним довкіллям Старокиївської гори в цілому;
- Виконання сучасної музеєфікації та забезпечення відповідних умов для екскурсійного показу автентичних залишків Десятинної церкви та всіх нерухомих пам’яток археології на території київського дитинця з організацією доцільного функціонального зонування, благоустрою та озеленення цієї заповідної території та створення зручних маршрутів для екскурсантів, установлення зупинок туристичних транспортних засобів;
- Гідне відзначення доленосних подій нашої історії та культури за понад 1020-літній період прийняття християнства в Київській Русі, насамперед побудови першого кам’яного монументального храму — величної церкви Богородиці Десятинної та вшанування історичної пам’яті, пов’язаної зі знаходженням там у давнину мощей перших святих Києворуської церкви, поховань визначних князів Київської Русі, а також загиблих останніх захис-
Пропонується музеєфікувати автентичні залишки прадавньої Десятинної церкви (в підземній частині), а на поверхні — побудувати невеликий меморіальний храм ників стольного Київ-гра- да в 1240 р. Ідеться і про створення належних умов для проведення релігійних відправ громадян. А в будинку Національного музею історії України доцільно значно розширити експозицію, пов’язану з особливостями прийняття християнства на Русі та створити там відповідні умови для проведення різних протокольних заходів.
Усе це було б достойним пошануванням нащадками визначних подій нашої історії — незга- симої духовної та культурної спадщини Русі-України. Вони сприяли б її популяризації та більш ефективному культурно- туристичному використанню цього достопам’ятного місця нашої історії, духовності й культури й засвідчували б його справжнє високе наукове, духовно-культурне значення. Це, можливо, дещо б компенсувало трагічні втрати національної іс-
торико-культурної спадщини.
Ґрунтовні новітні дослідження, здійснені в 2005—2010 рр. під керівництвом члена-кореспон- дента НАН України, доктора історичних наук, професора Г. Івакіна та кандидата історичних наук, доцента О. Іоанні- сяна, показали, що Десятинна церква лише мала бути хрестовокупольним храмом, але в процесі будівництва задум змінили на хрестоподібну купольну базиліку або купольну базиліку з тран- септом. І дослідники стверджують, що саме такі риси структурної побудови храмів близькі до середньовізантійської архітектури X—XI ст. (у першу чергу прикладом може бути церква в Скрипі в Бестії).
Тож, знаючи візантійські канонічні традиції християнського хра- мобудування та регіональні впливи, можна Уявити собі вірогідний
Музеєфікація автентичних залишків Десятинної церкви (в підземній частині), а на поверхні землі можлива побудова повноцінного символічного образу прадавньої Десятинної церкви
загальний вигляд першого монументального кам’яного храму Русі. Але, на жаль, тільки в загальному вигляді й тільки ймовірний образ, оскільки для реального уявлення та можливого відтворення достовірного образу храму відсутні достатні історичні документальні та археологічні джерела. І тут згадаймо видатного російського мистецтвознавця Д. Айналова, який ще на початку XX ст. після завершення археологічних розкопок Десятинної церкви констатував, що «…первый, наиболее достоверный и знаменитый храм Киева, Десятинный храм все же до настоящего времени является скорее красивой легендой нашей художественной древности, чем историческим звеном в цепи других звеньев киевского искусства. Раскопки археологической комиссии на месте развалин этой церкви, правда, пролили некоторый свет на архитектуру храма и его украшения, но все же пока лишь письменные свидетельства в связи с данными раскопок могут привести к более ясному представлению об этом храме». Проведені новітні (2005—2010 рр.) ґрунтовні історико-археоло- гічні дослідження показали, що «… вже ніякі дослідження не нададуть інформації про те, який вигляд мала церква. Її первісний вигляд назавжди залишиться невідомим» — це відзначає науковий керівник сучасних археологічних досліджень професор Г. Івакін. Тож повноцінно відбудувати реставраційно-відновлювальними методами достовірний образ прадавньої Десятинної церкви неможливо через відсутність достатніх історичних першоджерел, та й сучасна культуроохоронна методологія це заперечує. І необхідно врахувати, що відтоді значно змінилася забудова навколишнього міського середовища довкола залишків прадавнього храму. І тому можливо лише віртуально створити її вірогідний (гіпотетичний) образ, виконуючи численні комп’ютерні версії рекомпозицій її вірогідного первісного вигляду. А намагання відбудови в натурі ймовірного, тобто гіпотетичного, образу, літописного храму — були б фальсифікацією «пам’ятки як документа історії та твору мистецтва», підробкою колишньої церковної святині, можливо, неточною копією а в кращому випадку — символічним образом зруйнованого прадавнього храму. Адже ця визначна пам’ятка в трагічні часи нашої далекої минувшини була вщент зруйнована й загинула назавжди. Згідно із сучасними пам’яткоохоронними принципами, неможливо достеменно відбудувати прадавній храм як «документ історії», який би засвідчував свою епоху та одночасно був автентичним «твором сакральної архітектури і мистецтва» саме початкового періоду становлення кам’яного монументального християнського храмобудування в Київській Русі1.
У той же час відзначимо, що територія колишнього церковно-палацового ансамблю великокнязівського центру з Десятинною церквою та залишками фундаментів як визначна пам’ятка археології з часів зруйнування в 1240 р. ордами Батия й досі перебуває в занедбаному стані. Це визначне місце нашої історії та культури дотепер не має належного архітектурно-художнього завершення з естетично привабливим облаштуванням для туристично-екскурсійного показу всіх видатних пам’яток архітектурної археології — колишнього великокнязівського церковно-князівського ансамблю. Мова йде і про організацію належних музейно-екскурсійних можливостей для сприятливого візуально-просторового огляду унікального природно-ландшафтного довкілля та відчуття сакральності цієї овіяної в легендах частини стародавнього Києва. Тому тут доцільно було б створити належні музейно-експозиційні умови для ознайомлення як з окремими археологічними пам’ятками (попередньо виконавши їхню наукову атрибуцію), так і для цілісного візуально-просторового сприйняття всього історико- культурного середовища та природного довкілля київського дитинця як відлуння сивої давнини. Це дасть змогу відчути Дух Місця та загадкову атмосферу колишнього вишуканого великокнязівського церковно-палацового ансамблю з його окрасою — церквою Пресвятої Богородиці Десятинною.
На необхідності належного збереження, музеєфікації та гідної охорони цієї визначної пам’ятки Русі-України наполягає сама Історія та віковічна пам’ять багатьох поколінь нашого понад 1020-літнього християнського поступу. Сучасними міжнародними та національними культуроохоронно-нормативними документами визначені умови й вимоги щодо схоронності та відповідного музейного показу археологічних пам’яток у звичному для них історико-культурному та природному оточенні. І цих вимог необхідно дотримувати, підготувавши різні альтернативні підходи, які надали б можливість визначити найбільш доцільний варіант вирішення проблеми. Відомо, що як окремі колишні визначні архітектурні витвори, так і їхні ансамблі, як правило, пов’язані з історичними подіями та віковічною пам’яттю про минулі часи, а також про життя видатних постатей в різні епохи розвитку країни. Церква Богородиці Десятинна була саме першим визначним кам’яним храмом — сакральним осередком та окрасою вишуканого комплексу монументальних споруд великокнязівського палацового ансамблю середньовічного містоутворення «города Володимира» . І саме своєю появою вона уособлювала доленосні події нашої історії — перехід від язичництва до християнства та за- початкування нового цивілізаційного розвитку Київської Русі. Тож неможливо переоцінити значення літописної Десятинної церкви як визначного сакрального явища в історії та культурі Русі- України і як першого монументального церковного осередку — символу прийняття християнства та утвердження державності Київської Русі. А знаменні події в житті країни та історичні пам’ятки, які їх уособлюють, що були знищені внаслідок воєн або природних лих, заведено увічнювати встановленням пам’ятних знаків, пам’ятників, а в окремих випадках і створенням відповідних меморіалів-музеїв або цілих комплексів на місці тих далеких подій. Це розкриває їхнє значення в історії та культурі країни та оповідали б про особливості життя суспільства й діяльності його видатних провідників. Тому ці питання необхідно розглядати розширено та цілісно, як духовно-культурологічну проблему загальнодержавного рівня. І після виконання ретельних археологічних та історико-архітектурних досліджень, проведення необхідних консерваційних робіт доцільно комплексно вирішити питання надійного збереження та сучасної музеєфікації автентичних археологічних залишків Десятинної церкви та колишніх палаців, паралельно розв’язуючи багатоаспектні культуро-охоронні проблеми увічнення доленосних подій нашої історії, культури та нашої віковічної духовності. Також необхідне належне вшанування пам’яті перших святих Києворуської церкви та великокнязівських поховань, які в давнину знаходилися в Десятинній церкві. Адже цей Божий храм був побудований на благовірній основі — на крові перших християн-мучеників, жертв язичницьких часів, які згодом теж стали святими Києворуської церкви. Тут же поруч, біля залишків Десятинної церкви, є й поховання останніх захисників Києва, які загинули у трагічні часи 1240 р. і теж потребують належних релігійних відправ.
Тому ця складна культурологічна проблема має як духовно-релігійні аспекти, над якими треба працювати спільно з нашим духовенством і релігієзнавцями, так і меморіально-куль- туроохоронні. Це священна справа нащадків унікальної історико-культурної спадщини стольного града Києва. І в цьому сенсі постають питання екології нашої прадавньої культури та гідного вшанування священної пам’яті про визначні культурні звитяги наших далеких пращурів. І це визначне творіння Київської Русі могло б стати дійсно знаковим меморіально-сакральним «місцем культурної пам’яті» сучасної України. І пам’ятаймо, що «благородство кожної істинної культури визначається тим, що культура є культ предків, пошанування могил і пам’яток, зв’язок синів із батьками… Культура завжди пишається давністю свого походження, нерозривним зв язком із великим минулим. їй дороге увічнення, неперервність, спадкоємність…». Це сказав ще на початку XX ст. наш визначний земляк, російський філософ М. Бердяєв. «І нам необхідно відродити притаманний українцям іще із сивої давнини культ вшанування предків. У нас не має бути занедбаних та забутих могил, особливо наших великих пращурів», — звертає увагу визначний український вчений-археолог та пам’ят- коохоронець П. Тол очко. У плині часу жорна історії стирають із пам’яті та з обличчя землі поховання видатних предків давніх часів. Але ж очевидно, що як любов до батьківських могил та поховань видатних вітчизняних пращурів, так і любов до Бога неможлива без культу та відповідних церковних обрядів.
Тож меморіально-культуроохоронні аспекти цієї проблеми пропонуємо вирішити так:
— у нижній підземній частині на рівні залягання залишків фундаментів Десятинної церкви необхідно виконати надійну консервацію автентичних решток храму і вирішити питання їхнього сучасного музейного експонування, тобто створити підземний музей автентичних святощів церковної археології. При цьому необхідно буде там же створити відповідний кліматоцентр задля підтримання необхідних температурно-вологісних умов для надійного збереження та музейного показу експонатів. Екскурсанти змогли б відвідувати підземний музей з автентичними залишками Десятинної церкви, проходячи через вхід із боку вул. Володимир- ської — там, де нині розміщені сходи на територію київського дитинця та до Національного музею історії України. У підземній частині доцільно було б облаштувати крипту (підземну церкву) з присвятою першим християнським мученикам Федорові та Іоанну, які постраждали від язичників іще до хрещення Русі. Мощі мученика Іоанна нині попивають у Ближніх печерах Києво-Печерської лаври. Тому їх доцільно було б перепоховати в крипті Десятинної церкви, де, за даними археологічних досліджень, у давнину знаходилося житло мучеників;
— у верхній частині на позначці поверхні землі виконати трасування абрисів збережених ще фундаментів та слідів прадавнього храму та гридниці, і тільки над розмірностями фундаментних слідів центральної сакральної частини прадавнього храму — віками намоленого місця — побудувати невеликий меморіальний храм як архетип Десятинної церкви2, який генетично пов’язаний з візантійською спадщиною та який би забезпечував неперервність канонічних традицій києворуського християнського храмобудування. Таким чином ми увічнимо знаменні події нашої історії — понад 1020-літній період від дня прийняття християнства та побудову першого кам’яного монументального храму — церкви Богородиці Десятинної. І саме в ньому могли б здійснюватися пошанування пам’яті перших святих Києворуської церкви, а також різночасових поховань наших визначних князів та останніх захисників Києва 1240 р. і могли б проводитися різні священнодійства, пов’язані з цим святим місцем нашої історії, культури та духовності.
При цьому пропонується розглянути можливі альтернативні варіанти з пошуку найбільш доцільного вирішення цієї складної духовно-культурологічної проблеми, які детально представлені на комп’ютерних візуалізаціях. Водночас, згадаймо, як досконало були виконані ще в 60-х роках минулого століття в Росії реставраційно-відновлювальні роботи в церкві Покрови на Нерлі поблизу Володимира-на-Клязьмі — пам’ятці архітектури 1165 р. — під керівництвом визначного історика М. Вороніна (Росія). Там спочатку були проведені ретельні археологічні дослідження території навколо забудови та самого храму. Було виявлено цілий ряд даних про його первісний вигляд, знайдені фундаменти гульбища-галереї, які оточували храм із трьох боків на рівні його верхнього ярусу. Були виявлені також фундаментні сліди сходів на хори та галереї, отримані відомості про існування в минулому також і дзвіниці. На основі всіх цих археологічних фактів було виконано декілька варіантів графічної реконструкції вірогідного первісного вигляду храму. Але у зв’язку з неможливістю визначити достовірну історичну інформацію про його загальний первісний вигляд, для натурного виконання, було прийнято таке рішення: реставраційно-відновлювальні роботи здійснити тільки на найбільш збереженому основному об’ємі храму без відбудови гульбища-галерей та дзвіниці. Фахівці відзначають доцільність ухвалення саме такого вирішення. І, таким чином, храм зберіг свої споконвічні форми й нині вражає гармонійністю пропорцій та вишуканістю форм.
У світі є чимало прикладів, коли історичні пам’ятки після руйнувань відбудовували знову. Тим часом міжнародна й вітчизняна пам’яткоохоронна теорія і практика не заперечують (як виняток, звісно, й тільки в окремих випадках) історичної реконструкції (відновлення) особливо значущих для національної історії архітектурних витворів далекого минулого як символів певних історичних епох. Проблема відтворення найбільш цінних пам’яток історико-архітектурної спадщини є складною і неоднозначною. Потрібно враховувати як національні, так і міжнародні культуроохоронно-правові документи в цій галузі. Так, згідно з постулатами сучасної пам’яткоохоронної методології, відтворення майже повністю втрачених пам’яток минулого не може розглядатися як реставраційна справа, а самі відбудовані об’єкти не можуть бути пам’ятками, а лише певними символами історичних (автентичних) пам’яток або пам’ятниками на їхню честь. Відбудову втрачених (зруйнованих) пам’яток та створення так званих новобудов або муляжів завбільшки з утрачену пам’ятку історії та архітектури вважають неприпустимою і розглядають таку відбудову тільки як виняток. Ці методологічні настанови закріплено 1964 року у відомій Венеціанській хартії, розвинуто в Дрезденській декларації (1982) й розширено в Ризькій хартії (2000). Дрезденська декларація і Ризька хартія обумовлюють винятковість історичної реконструкції (відтворення) пам’яток минулого фактом руйнації пам’ятки великого суспільного значення через воєнні дії та наявністю автентичної історичної документації. Аналогічні критерії вмотивованості відтворення втрачених пам’яток історії та культури сформульовано й у пам’яткоохоронних документах та культуроохоронному законодавстві України («Про охорону культурної спадщини», 2000 р.; «Про охорону археологічної спадщини», 2004 р.).
Згідно з «Основними засадами відтворення втрачених пам’яток» (додаток до «Програми відтворення видатних пам’яток історії та культури України», 1999 р.), видатною пам’ят-
Софійський собор. Навколо нього оберталася вся історія Русі |
кою історії та культури національного значення є об’єкт, що відповідає принаймні одному з критеріїв:
— здійснював значний вплив на розвиток культури, архітектури, містобудування, мистецтва тривалий історичний період;
— був безпосередньо пов’язаний з історичними подіями, розвитком ідей, видатними особами, які впливали на перебіг національної історії, розвиток культури й мистецтва;
— репрезентує шедевр творчого генія, став етапним у творчості видатних архітекторів чи інших митців;
— був унікальним витвором зниклої культури чи мистецького стилю.
«Основними засадами…» визначено критерії відтворення видатних пам’яток історії та культури:
— знищення пам’ятки в результаті акту вандалізму, воєнних дій, стихійного лиха, пожежі або через інші причини руйнівного характеру;
— потреба повернути історичному ансамблеві (комплексу) його цілісність;
— забезпеченість пам’ятки архівною фіксаційною документацією, потрібною для відтворення (описи, обміри, проектні та виконавські креслення, гравюри, малюнки, фото, макети).
Зважений відхід від цих фундаментальних настанов можливий лише як виняток — з огляду на безпрецедентні факти вандалізму, учиненого щодо визначних пам’яток історико-ар- хітектурної спадщини. В «Основних засадах…» зазначено, що «об’єкт може відбудовуватися, як правило, на його історичному місці, зафіксованому обмірами або збереженими натурними залишками. Відтворення об’єкта на іншому місці, через пізнішу забудову його історичної території, допускається лише у виняткових випадках». Так, ще в «Методичних рекомендаціях щодо відтворення втрачених пам’яток: історичний та правовий аспекти» (1994) є застереження: відтворення втрачених історичних пам’яток не може мати універсальних (догматичних) засад, тож треба розглядати питання всебічно, зважаючи на:
– історико-меморіальне значення пам’ятки;
– містобудівну доцільність та композиційну узгодженість із довкіллям;
– документальність.
У щойно опублікованих «Методичних рекомендаціях щодо музеєфікації пам’яток археологічної спадщини» (2010) визначено загальні принципи музеєфікації пам’яток археологічної спадщини як сукупність науково обґрунтованих заходів щодо надання об’єктам культурної спадщини експозиційного стану. Зокрема, наголошено, що «експозиційна реконструкція in situ (у місці розташування) пам’ятки не допускається», а «будівлі-реконструкції, навіть такі, що мають бездоганне наукове обґрунтування, будуються окремо за межами територій археологічних пам’яток». У загальних засадах цих «Методичних рекомендацій…» сказано, що їх розроблено відповідно до законів України «Про охорону культурної спадщини», «Про охорону археологічної спадщини» і згідно з «Європейською конвенцією про охорону археологічної спадщини» (ратифікованою Законом України від 10.12.2003 №369-10). Але в рекомендаціях не враховано церковної традиції розміщувати й будувати православні храми на благодатній основі сакрального місця, згідно з канонами християнського храмобудування. Адже визначні пам’ятки архітектурної археології — колишні автентичні залишки фундаментів Успенського собору Києво-Печерської лаври, Михайлівського Золотоверхого собору, церкви Богородиці Пирогощі та інших церковних святинь — нині відбудовано на споконвічних місцях (проте, згідно із цитованими «Методичними рекомендаціями…», пам’ятки мали б відтворювати деінде). Розміщення цих унікальних об’єктів Церковної архітектури визначено сакральністю їхнього споконвічного розташування, осяяного благодатною енергетикою
святого місця. Заразом місце й час спорудження пам’яток пов’язані з визначними подіями в історії країни та життям історичних постатей. Тож відбудовувати церковні святині деінде неприпустимо: було б порушено усталене історичне середовище, спотворено сакральну сутність Божого храму.
Збережені пам’ятки історії та культури потребують комплексних заходів охорони й належних реставраційних робіт. На особливу увагу, після відновлення Україною незалежності, заслуговують зразки української церковної архітектури, що відіграли визначну роль у піднесенні духовності та культури країни, які через різні причини було втрачено. Згідно з державною «Програмою відтворення видатних пам’яток історії та культури України» (1999), низку таких пам’яток відбудовано. Але проблема відтворення втрачених пам’яток історико-архітек- турної спадщини України й тепер, після кількох відбудов, лишається гостродискусійною і надзвичайно актуальною. З-поміж утрачених пам’яток вітчизняної архітектурної спадщини є ті, які уособлюють історичну наступність і культурну ідентичність нашої країни. Постання цих храмів пов’язано з цивілізаційним поступом Русі-України після прийняття християнства, з розбудовою нашої державності. Це стосується й знаменитої церкви Богородиці Десятинної, спорудженої (989—996 рр.) великим київським князем Володимиром Святославичем.
Дискусії про доцільність відбудови Десятинної церкви тривають не перший рік. Понад сім століть немає славнозвісної Десятинної церкви як визначного явища духовної культури, архітектури й мистецтва. На жаль, збереглося замало історичних першоджерел для автентичного відтворення цього храму. Десятинній церкві присвячено низку досліджень, де наголошено на її визначальній ролі в становленні християнства на Русі. Однак це загадкове історико-культурне явище далекої минувшини варте уваги й нині. І як не згасає пієтет до церкви Пресвятої Богородиці Десятинної, так не вщухають дискусії фахівців і широкої громадськості про доцільність її відбудови. А як розв’язують аналогічні проблеми в інших європейських країнах? Останніми роками в Дрездені відбудовано історичний символ міста — Фра- уенкірхе (храм Богоматері). Цей храм споруджено 1743 року за проектом архітектора Г. Бера, а зруйновано авіабомбуваннями 1945-го. «Глибока рана, яка кровоточила так довго, загоїлася) — заявив на першому богослужінні у відбудованому храмі єпископ Саксонії. В об’єднаній Німеччині поряд з активною розбудовою нового Берліна відроджують визначні пам’ятки німецької історії. У другій половини XX ст. палко дискутували про відбудову району Шпрееінзель в історичному центрі Берліна — місця, з яким пов’язано уявлення про німецьку національно-культурну ідентичність, бо тут 1871 року проголошено об’єднання Німеччини. Руйнування замку Гогенцоллернів німецьким комуністичним режимом у історично сформованому центрі міста (мовляв, той замок — «символ прусського мілітаризму») сталося 1950 року в зв’язку зі спорудженням Палацу Республіки (колишньої НДР). У новітній Німеччині (після 1990 року) значну увагу приділяють відродженню історичних національно-культурних святинь. Після запеклих громадських дискусій федеральний уряд спільно з берлінським сенатом ухвалив (1993) зруйнувати Палац Республіки в Берліні й оголосити міжнародний конкурс на відновлення Замкової площі з можливістю відбудови замку Гогенцоллернів як державної пам’ятки, яка віддзеркалює віхи історичного розвитку Федеративної Республіки Німеччина. Конкурс продемонстрував різноманітні підходи для вирішення цієї проблеми.
У Російській Федерації 1995—1998 років відбудували величний храм Христа Спасителя в Москві, від якого не залишилося навіть фундаменту. Споруджений 1837—1883 років і зруйнований атеїстичним радянським режимом (30-ті роки XX ст.). храм Христа Спасителя (архітектор К. Тон) було присвячено перемозі російського народу у Вітчизняній війні 1812 року, а відбудовано як символ могутності Росії. Останніми, роками вжито пам’яткоохоронних заходів щодо збереження та музеєфікації автентичних залишків церкви Різдва Богородиці (XII ст.) у Володимирі-на-Клязьмі (Росія). У підземній частині проведено консервацію решток фундаментів прадавнього храму та створено криптовий храм на честь святого благовірного Олександра Невського (там його було поховано). А над підземним храмом-крипторієм побудовано храм-пам’ят- ник на відзнаку історичної пам’яті про колишню церкву Різдва Богородиці (архітектори І. Столетов і О. Трохимов). Такий підхід доцільно використати в справі збереження автентичних решток церкви Пресвятої Богородиці Десятинної в Києві — належно музеєфікувати залишки фундаментів Десятинної церкви, а над центральною її частиною побудувати невеликий меморіальний храм як архетип (праформу) давнього храму, де можна було б вшановувати пам’ять перших святих Києворуської церкви, а також князів та наших далеких пращурів.
З огляду на ці загальні концептуальні настанови підготовлено альтернативні варіанти можливого увічнення пам’яті про перший монументальний храм Київської Русі — Десятинну церкву (в контексті належного збереження та музеєфікації її автентичних залишків), функціонального зонування та ревалоризації, опорядження та озеленення ще збереженої території колишнього церковно-палацового ансамблю «города Володимира» в стародавньому Києві.
Пропонуємо можливі альтернативні варіанти ревалориза- ції заповідної території центральної частини київського дитинця («города Володимира») із сучасною музеєфікацією автентичних залишків прадавньої Десятинної церкви та увічненням пам’яті про знаменні події нашої історії — прийняття християнства й побудову першого кам’яного монументального храму на знак ушанування перших святих Києворуської церкви та останніх захисників Києва, які загинули в трагічні дні 1240 року.
Першим варіантом передбачено збереження автентичних решток всіх археологічних пам’яток, консервація і музеєфі- кація цих решток, установлення біля входу в Національний музей історії України макета (з прозорим сферичним покриттям та підсвіченням), який би відображав початковий (вірогідний) вигляд прадавнього центру великокнязівського церковно-палацового ансамблю «города Володимира» X— XIII стст. з його домінантою — Десятинною церквою. У підземній частині храму здійснюють консервацію і належну музеєфікацію автентичних залишків його фундаментів, інших археологічних знахідок прадавньої Десятинної церкви й прилеглих до них фундаментних решток Південного князівського палацу (гридниці) зі створенням відповідних умов зберігання — температури та вологи. Зовні, на рівні поверхні землі, проводять трасування фундаментів Десятинної церкви, а у вівтарній частині, на місці канонічного розташування престолу, встановлюють пам’ятний знак — монументальний гранітний православний хрест із барельєфом Оранти та з відповідною епітафією. У південно-західній частині трасування фундаментів споруджують пірамідальну скляну вітрину для експонування автентичних залишків храму (там, де, можливо, розташовувалася хрещальня); вітрину розташовують у підземній частині музею.
Проводяться також роботи з благоустрою та озеленення території в зоні колишнього церковно-палацового ансамблю та заповідної території в цілому.
Другим варіантом передбачається належне збереження всіх пам’яток археології, їхня консервація та музеєфікація автентичних залишків фундаментів так само, як і в першому варіанті. Але в центральній частині планування прадавнього храму на місці чотирьох центральних стовпів (середохрестя) — сакральному місці — зводиться меморіальна каплиця із плінфи та з семантичними ознаками середньовізантійського храмового зодчества. Виконується благоустрій та озеленення території, трасування фундаментів прадавнього храму на поверхні землі та зведення в її правому куті піраміди-вітрини
для екскурсійного показу музеєфікованих автентичних залишків прадавньої Десятинної церкви, які знаходяться в підземній частині храму з криптою. Вхід сюди — з боку вул. Володимирської, там, де нині вхідний майданчик зі сходами до Національного музею історії України.
Проте аналіз показує, що перший і другий варіанти не розв’язують завдання належного відродження пам’яті про першо- храм Русі, а тільки увічнюють історичну пам’ять про нього. У цих варіантах неможливо проведення релігійних священнодійств, оскільки не передбачено побудови невеликого меморіального храму як головної святині для проведення різних церковних відправ. І, таким чином, це унікальне духовно-культурне середовище не отримує гідного сакрального образу-меморі- алу для відзначення знаменних подій нашої історії та культури — прийняття християнства на Русі та побудови першого кам’яного монументального храму. Крім того, у цих варіантах постає ще один спрощений пам’ятний знак, яких на території дитинця уже розташовано предостатньо. Ми отримуємо семантичну атмосферу своєрідного цвинтаря історичних пам’яток на цьому визначному місці — а бажано мати таке архітектурно-художнє просторове та естетичне вирішення, яке б повертало нас до славетних Володимирових часів. Необхідним є створення умов для візуально-просторового огляду археологічних залишків колишньої ансамблевої церковно-палацової забудови дитинця стародавнього Києва з його славною домінантою — літописною церквою Пресвятої Богородиці Десятинної. Саме так, на наш погляд, можна вирішити це завдання у третьому варіанті.
Третім варіантом передбачається також збереженість археологічних пам’яток — їхня консервація та музеєфікація в підземній частині автентичних залишків фундаментів та експонування інших археологічних знахідок, що стосуються Десятинної церкви та Південного князівського палацу (гридниці). На рівні поверхні землі, тільки над розмірностями сакрального ядра центральної частини фундаментних слідів прадавньої церкви — віками намоленому місці –
будується невеликий меморіальний храм як архетип прадавньої Десятинної церкви на пошанування 1020-ліття прийняття християнства на Русі та пам’яті про перші визначні церковні святощі Києворуської церкви — мощі святого Римської церкви Климента та його учня Фіфа, а також великокнязівські поховання родини Володимировичів і загиблих тут у 1240 р. останніх захисників стольного Київ- града. Ідеться про побудову невеликого меморіального храму як своєрідного візантійського архетипу — початкового зразка раннього періоду києворуського християнського монументального храмобудування лише тільки над розмірностями центральної сакральної частини прадавнього храму (де навіть не залишилося решток його фундаментів) саме як тринавової, тривівтарної, хрестоподібної купольної базиліки з трансептом. Якби ця побудова була здійснена, то вона дещо компенсувала б утрати початкової ланки раннього періоду монументального храмобудування в Київській Русі. Саме в таких типах храмів були найбільш достеменно визначені канонічні традиції структурної побудови відповідного сакрального образу в середньовізантійському храмобудуванні. Цим варіантом передбачається також належна консервація та сучасна музеєфікація (в підземній частині) автентичних решток фундаментів та експонування різних археологічних знахідок, що стосуються Десятинної церкви та організації крипти з мощами святомученика Іоанна. На верхній частині на рівні поверхні землі проводиться трасування фундаментів від прибудов з трьох сторін до центральної частини прадавнього храму і встановлення в південно-західній частині скляної піраміди-вітрини для показу музейної експозиції (залишків фундаментів, можливо, хрещальні) нижнього підземного поверху. Передбачається також встановлення гранітної відзнаки з відповідною епітафією (українською, російською та англійською мовами).
Як було зазначено, екскурсійний огляд музейної експозиції автентичних решток фундаментів храму в підземній його частині передбачений з боку входу до нього на вул. Володимирській, 2 (де нині розташований вхід на територію Національного музею історії Києва.) У той же час такий підхід і побудова невеликого меморіального храму найбільш тактовно впишеться в нинішню історично сформовану забудову міського довкілля центральної частини стародавнього Києва. Необхідно зауважити, що загальний об’єм такого храму-пам’ятни- ка значно менший і скромніший як висотою, так і загальними розмірами у порівнянні з колишнім Десятинним храмом, що був, як відомо, зведений на 2/3 частині фундаментів прадавнього храму за проектом архітектора В. Стасова. І тому така споруда не затінить Андріївської церкви і тактовно впишеться в сучасне міське довкілля. Ці аспекти були апробовані за допомогою комп’ютерного моделювання нинішнього міського довкілля. У разі розміщення храму-пам’ятника на честь Десятинної церкви як символу прийняття християнства в Київській Русі такий храм міг би стати головною церковною святинею нині діючого тут чоловічого монастиря. У зоні тяжіння цього храму передбачена можливість використання будівель на верхній кромці Андріївського узвозу для розташування необхідних приміщень для цього монастиря (келійна для монахів, трапезна з невеликою церквою, приміщення намісника та притча, недільна школа, бібліотека, іконописна майстерня, проскурня тощо). Передбачено також благоустрій та озеленення території для музейно-екскурсійного огляду цього визначного місця нашої історії та культури.
Четвертим варіантом також передбачено консервація та музеєфікація всіх збережених пам’яток археології (як Десятинної церкви, так і залишків фундаментів колишніх великокнязівських палацових будов дитинця). Шляхом пошукового проектування підготовлені гіпотетичні комп’ютерні версії можливої повноцінної рекомпозиції вірогідного ви- гляду Десятинної церкви із включенням усіх розмірностей залишків фундаментів та слідів прадавнього храму. У четвертому варіанті враховано всі прибудови до центрального ядра храму — хрестоподібної купольної базиліки з трансептом та семикупольним (можливо, девятикупольним) завершенням: п’ять (можливо, сім) куполів над центральною частиною храму і два над баштами зі сходами, де розташовані дзвони. Четвертий варіант має передусім науково-пізнавальне значення, бо відображає ймовірний, із характерними ба- зилікальними ознаками (але максимально наближений до першообразу), образ прадавнього храму. У той же час, враховуючи наполегливі намагання священнослужителів Української православної церкви відбудувати повноцінний образ- символ прадавньої Десятинної церкви, необхідно ретельніше розглянути доцільність такого рішення з відповідним науковим обґрунтуванням. Це потребує додаткових передпроектних напрацювань, щоб визначити можливості гармонійного поєднання об’ємно-просторової композиції такого храму-новобуду із сучасною усталеною міською забудовою цієї заповідної частини стародавнього Києва. Буде також вирішено, наскільки це можливо, складні середовищно-містобудівні, транспортно-пішохідні та інші проблеми. При цьому необхідні багатоаспектні переконливі аргументи доцільності саме повноцінної відбудови символічного образу колишньої Десятинної церкви. Таке архітектурно-проектне рішення потребує широкого фахового та громадського обговорення, погодження з відповідними державними та громадськими культуроохоронними службами і громадськістю для ухвалення виваженого рішення на високому державному рівні. Крім того, треба урахувати, що територія, на якій розташовані автентичні залишки фундаментів Десятинної церкви, перебуває в охоронній зоні ансамблю споруд Софійського собору — визначної пам’ятки архітектури національного значення, яка включена до Списку всесвітньої спадщини.
Тому архітектурно-проектні пропозиції щодо можливої побудови храму-архетипу або повноцінного храму-символу прадавньої Десятинної церкви повинні бути попередньо подані в Комітет Усесвітньої спадщини ЮНЕСКО для отримання відповідних висновків та рекомендацій.
Аналіз та зіставлення комп’ютерних версій усіх чотирьох варіантів показують, що, залежно від поставлених завдань, перед остаточним ухваленням рішення доцільно розглядати третій та четвертий варіанти. Нагадаємо, у них мова йде про сучасну музеєфікацію залишків прадавнього храму і зведення невеликого меморіального храму як архетипу або повноцінного символічного образу прадавньої Десятинної церкви.
Тож ці два варіанти сучасної музеєфікації автентичних залишків колишньої Десятинної церкви доцільно розробити як архітектурно-проектні рішення в одному масштабі, базуючись на результатах новітніх археологічних досліджень та усталених візантійських традиціях християнського храмобудування. І після проектної розробки та ретельного містобудівного макетного моделювання (у масштабі 1:10) в контексті формування простору колишнього церковно-палацового ансамблю з урахуванням сучасної міської забудови постане завдання вибору найкращого із них для подальшого виконання комплексного робочого проекту. (Нагадаємо, вони попередньо подаються в Комітет Усесвітньої спадщини ЮНЕСКО.) І уже їхні експерти підготують відповідні висновки і рекомендації щодо представлених проектів. Вони ж остаточно визначать найбільш прийнятний варіант та правочинність і доцільність реалізації одного з них у натурі.
Усе це сприймалось би як своєрідний перегук віків: від за- початкування християнства на Русі та побудови першого кам’яного храму, генетично пов’язаного з візантійськими канонічними традиціями церковної архітектури — до нинішніх часів широкого розвитку української національної храмобудівної культури. Це знаменувало б неперервність успадкованих історичних церковних традицій та споконвічність пра- вослав’я на Давньоруській землі, канонічність храмобудівної культури стольного Київ-града як «Другого Єрусалима» і Константинополя Святої Русі.
Доцільно організувати умови для проведення в цій заповідній зоні тематичних театралізованих екскурсій-вистав у вечірні часи, використовуючи історично сформоване середовище з визначними археологічними пам’ятками і вживаючи засоби віртуальної світлової архітектури — ефекти лазерних технологій та голографії. Такі дійства створюють відчуття «духу місця», ілюзію співпричетності екскурсантів до славних князівських часів, інсценуючи ефект часової змінності.
Проведені дослідження та експериментальні архітектурно-проектні пошукові розробки показали реальні можливості поміркованої ревалоризації історико-культурного середовища визначного місця нашої історії і культури та визначення можливого варіанта гідного увічнення пам’яті про прийняття християнства та побудову першого кам’яного монументального храму в Київській Русі — церкви Богородиці Десятинної.
Тож можна зробити висновок, що, засвоївши візантійські канонічні традиції кам’яного монументального зодчества з урахуванням регіональних впливів, Київська Русь у подальшому створила власну багату культуру християнського храмобудування і зробила значний внесок у світову культуру X—XIII ст.
Академік П. Толочко відзначає, що билини та історичні перекази, легенди й літописи, церковна і світська література, величні собори, мозаїка і фрески, книжкові мініатюри та ікони, золотарство, музика і церковний спів, без яких неможливо було би проводити службу Божу у християнських храмах, — все це засвідчує багатогранність культурного розвитку. Було створено першу школу та започатковано карбування власних грошей, розвивалася торгівля та різні ремесла — це неповний перелік невмирущих культурних звитяг наших далеких пращурів.
Тож надійне збереження національної історико-культур- ної спадщини — священний обов’язок сучасних нащадків культурних надбань далекої минувшини Русі-України.
Віктор СОЧЕНКО 22 липня 2011 р.
1 Щодо цього доречно звернути увагу на світовий досвід — багатовікове належне збереження й державну охорону визначних місць далекої минувшини зі знаменитими пам’ятками культури, які визначають історичні корені — витоки зародження, формування та розвитку столичних міст із прадавніх часів. Так було у Греції (Афіни з його Верхнім містом — Акрополем і знаменитим храмом Парфеноном та іншими пам’ятками античного періоду), в Італії («Вічне місто» — Рим із його історичною серцевиною — Палатином та численними форумами — визначними пам’ятками архітектурної археології), в Росії (Московський Кремль із його палацами і храмами, побудованими в різні часи).
2Треба зауважити, що при повноцінній відбудові втрачених визначних пам’яток вітчизняної історико-культурної спадщини — Михайлівського Золотоверхого собору, Успенського собору Києво-Печерської лаври та деяких інших — були збережені достатні історичні першоджерела. При цьому історична реконструкція була необхідна для продовження «життя» визначного місця, яке мало незавершений вигляд, і відбудова цих храмів повертала цим пам’ятним місцям їхню культурну значущість, компенсуючи трагічні втрати, що сталися внаслідок скоєних людьми лих. Водночас їхня відбудова не завдала шкоди наявній історичній забудові та не спотворила містобудівне та ландшафтне оточення.
Відомо, що церкву Богородиці Десятинну називали «Матір’ю церков руських». Визначні вчені — історики, мистецтвознавці (М. Іллін, М. Воронін, К. Афанасьєв та Г. Логвин) відзначали, що саме Десятинна церква, а точніше її центральна частина, послужила зразком для багатьох храмів, які будувалися згодом у Стародавній Русі. І відзначимо, що саме центральна частина Десятинної церкви стала «архетипом», тобто початковою ланкою в подальшому розвитку києворуського кам’яного монументального зодчества.