— Ігоре Володимировичу, нагадайте, будь ласка, про те, як ікона потрапила до ваших рук, як ви дізналися про те, чим вона є насправді, і як вирішили про повернути її Національному музею у Львові?
— Близько року тому в одній з європейських країн мені запропонували купити стародавню ікону «Покрова Богородиці», XVI ст. Річ серйозна. Ціна — теж. У такому разі я завжди звертаюся до кращих фахівців, знавців іконографії та історії православного мистецтва, щоб вони висловили свою думку — варто купувати ікону чи ні. Експерти прилетіли до Швейцарії, подивилися «Покрову». Відразу сказали, що ікона унікальна, іконографія — приголомшлива. Збереженість — прекрасна. Але одній з мистецтвознавців здалося, що таку ікону вона бачила десь в Україні, але дуже-дуже давно. Вона хотіла уточнити походження «Покрови». А далі — як у детективі. Ми звернулися до українських фахівців. Вони сказали, що, судячи з опису, ікона схожа на «Покрову Богородиці» іконописця Димит- рія, украдену з Національного музею у Львові у 80-х роках.
Але точного підтвердження цього факту не було. Розміри не збігалися. Було лише розпливчате чорно-біле фото. Розпитувати щось у власників ікони було ризиковано — я боявся, що, дізнавшись про моє розслідування, вони взагалі відмовляться продавати шедевр. На той час я вже вирішив: якщо з’ясується, що це саме та, украдена ікона — постараюся повернути її назад до львівського музею. Тільки-но було отримано останнє підтвердження оригінальності «Покрови», яку було вкрадено, я викупив ікону. За умовами уго-
ди, я не маю права розголошувати ім’я попереднього власника «Покрови», не маю права навіть назвати країну, в якій ікона перебувала останні десятиліття.
— Питання до вас як до досвідченого колекціонера. Очевидно, після катаклізмів XX століття європейськими (і не лише) колекціями подорожує чимало об’єктів культурної цінності, які свого часу були незаконно вивезені, зокрема з теренів Східної Європи. Яка, на вашу думку, імовірність того, що з часом їх вдасться повернути? Чи багато колекціонерів, дізнаючись про «нелегальну» долю витворів мистецтва, повертають їх на історичну батьківщину? Або більшість з них усе ж вважає за краще не завдавати таким чином шкоди своїм колекціям?
— Хочу нагадати, що не завжди вивезення ікон вважалося незаконним. Пригадаймо — в 20-х роках минулого століття був час «Безбожників» (так називалася одна з антирелігійних організацій. — Ред.), коли на території Радянського Союзу працював навіть Антирелігійний комітет, який боровся проти релігії, — храми руйнували, ікони спалювали. Тоді люди просто рятували шедеври іконопису, вивозячи ікони за кордон. Адже водночас з’явився термін «чемоданне розпилювання» — коли ікону розпилювали за розміром валізи, і в ній переправляли за кордон. Чи можна це назвати незаконним вивозом? — Ні, звичайно. Далі — наступна трагічна сторінка — час Великої Вітчизняної війни, коли солдати гітлерівської армії вивозили з окупованої території ікони як трофеї. Про який закон тоді могла йти мова? Лише У 80-х роках XX століття на радянському просторі з’явився закон, що регулював переміщення ікон. З’явилися такі міжнародні системи, як Артлос — відділення розшуку предметів мистецтва в Інтерполі.
Уже в XXI столітті всього кілька осіб — я, Михайло Абрамов, Євген Ройзман — відкрили свої колекції, які були колись закритими.
Багато що залежить від фахівців, які консультують колекціонера, від рівня фахівця, від того, чи знає він речі, що перебувають у розшуку. Якщо він говорить: знаєте, я впевнений, що цю ікону було вкрадено тоді-то і за таких-то обставин, — далі все залежить від самого колекціонера. Якщо немає кримінальної справи, змусити повернути річ ніхто не може. Кожен вирішує в міру своєї чесності, свого виховання — або він починає приховувати шедевр за сімома печатками, або робити кроки для того, щоб повернути його туди, де його було вкрадено.
Щодо «Покрови» не було кримінальної справи, вона була закрита за давністю років, ікона не була в розшуку, але усвідомлення того, що цю ікону колись було вкрадено, не давало мені спокою. Я ухвалив єдино можливе й правильне рішення в цій ситуації — викупити її та повернути до Національного музею у Львові.
— Ваше ставлення до питання передачі нашій державі інших культурних цінностей, що колись належали українському народові, а зараз перебувають у Росії? Наприклад, нещодавно в рамках виставки «Свята Русь» в Третьяковській галереї було виставлено, зокрема, фрагменти розпису київської Десятинної церкви. За яких умов, на вашу думку, ці об’єкти можуть повернутися в Україну?
— У цій ситуації я можу відповідати лише за себе. В історії з «Покровою» добре, що ікона перебувала у приватних руках. Тому можна було швидше домовитися про її повернення.
Щодо інших предметів, то кожен випадок потрібно розглядати окремо — у чиїй власності перебуває шедевр, як він туди потрапив? Кому він належав раніше, на яких умовах його було викуплено або передано. На жаль, це питання юридичне, і на нього можуть відповісти фахівці в цій галузі.