Юрій САВЧУК, голова Державної служби контролю за переміщенням культурних цінностей через Державний кордон України:

— У нашому законодавстві не передбачені позиції, пов’яза­ні з переміщенням культурних цінностей, які з певних причин опинилися за кордоном. Зокре­ма, труднощі виникають, коли йдеться про предмети, виве­зені за часів існування УРСР з української території до інших союзних республік. Адже тоді існувала зовсім інша процеду­ра, діяли інші закони, респуб­ліки перебували в рамках єди­ного правового поля. На цьому тлі й виникають правові колі­зії. Оскільки ікона «Покрова Богородиці», що сьогодні повер­тається до України, була викрадена, то, згідно з міжнародним правом, вона має статус незаконно переміщеної. Українське за­конодавство не передбачає безперешкодного повернення таких предметів у країну. Але в чинному законодавстві прописана про­цедура оформлення дарчої, що слугує підставою для звільнен­ня дару від ПДВ. Рішенням Комісії з питань гуманітарної до­помоги при Кабінеті Міністрів у разі передачі культурних цін­ностей об’єктам державної або комунальної власності ці ціннос- ^Т1 звільняються від оподаткування. І Національний музей у Львові, якому передано «Покрову Богородиці», був внесений У загальнонаціональний реєстр таких об’єктів.

—  В ефірі «Шустер Live» ви говорили, що йдеться не лише про моральний вчинок Ігоря Возякова, а й про дії, що відпові­дають нормам міжнародного права. Про які саме конвенції йдеться? Окрім того, прозвучало, що одна з двадцяти викра­дених у 80-х роках львівських ікон зберігається в колекції ін­шого московського колекціонера. Чи дозволяють згадані ва­ми міжнародні конвенції звернутися до колекціонера та гово­рити з ним про повернення ікони?

—    Є ціла низка документів. Передусім ідеться про па­ризьку «Конвенцію про заходи, спрямовані на заборону та запобігання незаконному ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цінності» від 1970 року. У ме­жах нашої діяльності вона є, умовно кажучи, Біблією, основним законом. Конвенцію ратифікувала ще 1988 року Верховна Рада УРСР. Згідно з вимогами саме цієї конвенції й була створена спочатку Національна комісія, а згодом — і наша служба.

Щодо другої ікони — «Розп’яття Хреста з предстоящими» — то про її місцеперебування нам стало відомо тільки рік тому. Во­на знаходилася у власності російського колекціонера Михайла Єлизаветіна, який помер у вересні 2009 року. На сьогодні ще не визначено, кому належить його спадок. А для ведення перемо­вин щодо повернення ікони потрібно знати, з ким, власне, їх вес­ти… Колекція Єлизаветіна стала надбанням громадськості тільки нещодавно. Минулого року в російському Державному музеї-заповіднику «Царицино» завершилася виставка предме­тів із його збірки. Було видано каталог цієї виставки, серед екс­понатів якої виявилася ікона «Розп’яття Хреста з предстоя­щими». Саме так нам і стало відомо про місце її перебування. До речі, до Росії вона прибула тільки 2007-го, до того часу іко­на перебувала в колекції Глезера в Німеччині.

—  Колекціонерам, у власності яких була ця ікона, було ві­домо, що вона — крадена?

_ Я не можу відповісти вам за колекціонерів. Тут можуть

бути різні варіанти…

_ В ефірі ви також сказали, що служба, яку ви очолюєте,

ліквідується. Хто надалі опікуватиметься питаннями перемі­щення культурних цінностей?

—  Згідно з Положенням про Міністерство культури Укра­їни, затвердженим указом Президента, функції, які виконує служба, будуть покладені на це міністерство.

—  Як ви оцінюєте таке рішення?

— Оскільки я державний службовець, то, виходячи з норм чинного законодавства та службової етики, не можу давати оцінки політичним рішенням, які приймає вище керівництво держави. Я є одним із рядових виконавців цих рішень. Але водночас хочу наголосити, що я мав і маю честь очолювати службу, яка принесла Україні в час її державного становлен­ня дуже багато користі. Аби продемонструвати це, можна об­межитися сухою статистикою. Один із найстаріших і найбіль­ших музеїв в Україні — Національний музей історії України — зберігає у своїх фондах близько 800 тисяч предметів. Його ко­лекції збирав та плекав доволі великий колектив музейних пра­цівників понад 110 років. Водночас штатний розпис нашої служби з часу її заснування, спершу як Національної комісії з питань повернення культурних цінностей, до цього часу за­лишався незмінним і не перевищував 14 осіб разом із приби­ральницею. Але протягом 20 років ця установа сприяла повер­ненню в Україну близько 500 тисяч культурних цінностей. Ідеться не лише про ікони та предмети мистецтва, а й архіви. Ще цифри. У державній і комунальній власності на сьогодні перебуває 450 музеїв. Кожному третьому з них, тобто 150 му­зеям, наша установа свого часу передала певні цінності. Не ка­жучи вже про бібліотечні та архівні заклади. Щороку ми повертаємо Реальних культурних цінностей на мільйони гривень. Ці Цифри говорять самі за себе та свідчать про доцільність іс-

нування такої структури — особливо зважаючи на специфі­ку історичної долі України, на сторіччя бездержавного жит­тя, коли сотні тисяч цінностей у різні епохи вивозилися за ме­жі держави. До того ж ми маємо одну з найбільш розпороше­них діаспор, яка не втрачає зв’язок із батьківщиною та пос­тійно передає нашій державі культурні цінності, документи, архіви.

—   Пан Колесніченко (народний депутат, ПР. — Авт.) у програмі «Шустер Live» дуже жваво відреагував на історію з поверненням ікони та з ентузіазмом заявив, що треба ухвалю­вати нову редакцію закону про ввезення-вивезення культур­них цінностей. То, може, варто скористатися цим моментом?

—  Ми із паном Вадимом Колесніченком спілкувалися і до ефі­ру, і після. Але… Минулого року ми розробили нову редакцію За­кону «Про вивезення, ввезення та повернення культурних ціннос­тей» , оскільки попередній закон, прийнятий ще у вересні 1999 ро­ку, морально та юридично застарів. Цей законопроект розробляв­ся з урахуванням того, що в нашій державі вже протягом 20 ро­ків функціонує відповідна служба. А у зв’язку з її ліквідацією та передачею її функцій до Міністерства культури необхідно адап­тувати й законопроект до нової нормативно-правової бази. А це зро­бити не так легко. Особливо з огляду на те, що відбувається демон­таж служби, тобто звільнення людей, перевірки контролюючими органами, пов’язані з процесом ліквідації…

—  Коли службу буде ліквідовано остаточно?

—  Законодавство на ліквідацію передбачає шість місяців. Відповідна постанова Кабміну з’явилася в березні, тож уже у вересні Державна служба контролю за переміщенням куль­турних цінностей через Державний кордон України припи­нить своє існування.

Марія ТОМАК, «День»

12 липня 20 Up-