Сила м'якого знака або Повернення Руської правди

ЗОЛОТА НИТЬ ІСТОРІЇ: МИ – З КИЇВСЬКОЇ РУСІ. Майже півстоліття тому Павло Загребельний написав роман «Диво», в якому ожив Київ часів Ярослава Мудрого

«ЗАМКНЕНЕ КОЛО ІСТОРІЇ»

Романний триптих про Ки­ївську Русь — «Диво», «Первоміст» та «Смерть у Києві» — у великому літера­турному доробку Павла Загребельного займає особливе міс­це. І не тільки тому, що на по­чатку 1970-х (коли українська історична проза була під при­цілом офіціозу, що пропагував безпам’ятство), «Первоміст» і «Смерть у Києві» були відзна­чені Шевченківською премі­єю. Річ у тім, що Загребельний писав про Русь як частину Української історії, і робив це

цікаво, про що свідчить, зокрема, «Диво» (1964—1966) — кращий, як на мене, історичний роман письменника.

Сюжет цього твору «виростав» із розділу попереднього твору Павла Загребельного — повісті «День для прийдешньо­го», в якій ішлося про київських архітекторів. Уже тоді стало ясно, що історія Софії Київської містить такі загадки й драми, які варті не коротких сюжетних відгалужень, а цілого рома­ну. Автор вибудував незвичайну, цілком несподівану компо­зицію: час дії у творі охоплює майже ціле тисячоліття, що відображено в трьох сюжетних лініях:

1)    992—1037 рр. — історія майстра Сивоока та князя Ярослава Мудрого;

2)   1941—1942 рр. — історія професора Отави, дослідника старої київської архітектури, показаного в окупаційних обставинах, коли йому доводиться рятувати Київську Софію;

3)  1965—1966 рр. — історія Бориса Отави, який повірив у бать­кову гіпотезу про майстра Сивоока й тепер береться довести ‘її.

Сам Загребельний вважав, що композиція «Дива» має концептуальний характер. «Усе оберталося навколо собо­ру, — розповідав він, відповідаючи на мої запитання (я тоді готував інтерв’ю з письменником для учительського журналу «Дивослово»). — Якщо він стоїть тисячу років — так само на­ша історія, так само наше життя крутиться навколо минулих подій, як довкола собору. …Замкнене коло історії — ось це я мав на увазі». Ідеться, отже, про тісну поєднаність часів, про повторюваність явищ в історії та незнищенність людського духу, явленого в мистецькій красі.

«Диво» — історико-пригодницький роман. Мотив до­роги пов’язаний тут з історією майстра Сивоока, який виру­шає з пущі, з колиби свого діда Родима, в життєві манд­ри. Численні пригоди героя — це можливість побачити його очима Болгарію й Візантію XI століття. Зрештою, «язичник» Сивоок повертається в Київ, щоб звести собор,

У який майстер вкладає всю свою душу, що увібрала в себе в тих мандрах досвід як київського, так і візантійського мис­тецтва.

Автокоментар Павла Загребельного: «Уся ця історія вигада­на. Пустивши Сивоока в мандри, я дав читачеві певну поживу, розширив «географію», залучив до сюжету деякі реальні істо­ричні події. Скажімо, осліплення тисячі болгар — це факт, за­писаний у хроніках. Я, до речі, був у Македонії, в тих місцях, де все це відбувалося. І взагалі, я бував майже скрізь, де бували мої герої. То в час війни, то як турист, то в складі письменницьких делегацій…». Сюжет великого обсягом роману, отже, опираєть­ся на багату й захопливу подієву інтригу, що дає змогу «пересе­лити» читача в далеке XI століття, відтворене в усьому багатстві історичної інформації.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.