| Князь Святослав Ігоревич був єдиним сином князя Ігоря та княгині Ольги. Зростав він і виховувався у традиціях, які залишили йому його гідні попередники. Мати Святослава, мудра княгиня Ольга, відкривала йому таємниці європейської політики й дипломатії. Тому молодий князь Святослав і успадкував від своїх предків широкий розмах, відвагу, уміння переживати негаразди й перемагати в скрутних умовах. Але якщо одна частина його єства рвалася до далеких походів, до підкорення чужих земель, то інша — зв’язувала його з рідною землею, з Україною-Руссю, наказувала бути чуйним до потреб своєї Батьківщини. Усі роки свого княжіння він провів не в Києві в палатах, а в походах зі своїми воїнами. Ось що писав про князя Святослава літописець Нестор: «Він ходив на ворога зі стрімкістю барса; в походах не возив із собою ні казанів, ні обозів; харчувався кониною або м’ясом диких звірів, яке пік на вугіллі; не боявся ні холоду, ні непогоди; спав у походах без шатра під відкритим небом, підстеливши під себе кінський пітник, а під голову — сідло; якщо ж ішов на ворога, то ніколи не нападав на нього зненацька, а завжди заздалегідь попереджав: «Іду на ви!». |
Щось схоже говорили про князя і греки, його вороги, з якими він вів наполегливу боротьбу. Боялися грізного князя і ненавиділи його, але всі з повагою розповідали про його хоробрість і відвагу.