До важливих проблем синтаксису належить проблема окреслення меж, 
охоплюваних керуванням. В україністиці накреслилися два підходи до розв'язання 
цього питання: широке і вузьке розуміння явищ керування. Великого поширення 
набув погляд, згідно з яким кожна відмінкова і прийменниково-відмінкова форма 
іменників або їх еквівалентів поєднана з опорним компонентом способом керування 
(див. [Курс 1951, с. 73-95; Сучасна 1971, с. 67-68] та ін.). Цей погляд не відбиває 
208 
Тема І. Синтаксис словосполучення 
і імітаксичної специфіки керування, оскільки він орієнтований не на синтаксичні, а на 
Морфологічні показники. Більшу пояснювальну силу має вузьке розуміння керування 
II форми (способу) підрядного зв'язку, що стосується значеннєвої передбачуваної 
опорним словом сполучуваності безприйменникових і прийменникових відмінків 
іменника. Проте і вузьке розуміння керування зазнає в дослідників різних 
модифікацій. 
Аргументоване розв'язання цього питання, побудоване на вузькому розумінні 
керування, пов'язане з ім'ям геніального українського мовознавця О.О. Потебні, 
ІКИЙ стверджував: "Щоб поняття керування не перейшло в туман, потрібно розуміти 
під ним тільки такі випадки, коли відмінок додатка визначається формальним 
ініченням доповнюваного (напр., знахідний прямого об'єкта при активному дієслові, 
відмінок із прийменником при прийменниковому (префіксованому І.В.) дієслові, як 
"надєяться на Бога". Якщо ж доповнюване саме по собі не вказує на відмінок 
додатка, то про керування не може і йтися. Іншими словами, зв'язок між 
поповнюваним і додатком може бути найтісніший і більш віддалений" [Потебня 
І(>5Х, с. 120]. Подібну кваліфікацію керування подибуємо в синтаксичних студіях 
останнього часу [Вихованець 1992, с. 25; Вихованець 1993, с. 36-39; Загнітко 1993, с. 
11-12; Слинько, Гуйванюк, Кобилянська 1994, с. 36-42]. Зокрема, 1.1. Слинько 
ІИЗначає керування як "такий підрядний зв'язок між словами, при якому залежні 
слова вживаються у формі непрямих відмінків для вираження об'єктних, 
доповнюючих, об'єктно-доповнюючих і об'єктно-обставинних відношень" [Слинько, 
Гуйванюк, Кобилянська 1994, с. 38], вказуючи в такий спосіб на його формальні і 
семантичні особливості. Висловлені прибічниками вузького підходу слушні 
міркування про природу керування варто уточняти, застосувавши для цього 
продуктивне поняття семантико-синтаксичної валентості. 
До керованих слід зарахувати тільки ті форми, які зумовлюються семантико-
оппаксичною валентністю слів зі значенням дії, процесу, стану, якості тощо. 
Звичайно в позиції керованих форм стоять компоненти речення чи словосполучення, 
які передбачає правобічна валентність предиката (ознакового слова). З лівобічною 
валентністю пов'язані лише компоненти, що виражаються не називним відмінком, а 
непрямими відмінками, а отже, позбавлені властивого предикативному зв'язкові та 
називному відмінкові способу координації, пор. Мені сумно (керування) і Я сумний 
(координація). Відповідно до цих загальних зауваг подамо таку дефініцію керування: 
керування — форма (спосіб) підрядного зв'язку, за якого опорне слово зі значенням 
дії, процесу, стану, якості тощо вимагає залежного слова (переважно іменника) у 
певній відмінковій або прийменниково-відмінковій формі. 
Граматична диференціація керування грунтується також на морфологічних 
особливостях опорного чи залежного слова. Відповідно до морфологічного класу 
опорного слова потрібно розрізняти: а) дієслівне керування (написав статтю, 
допомагають батькам, захоплююся мистецтвом); б) прикметникове керування 
(гідний подиву, вірний друзям, схожий на батька); в) іменникове керування 
(написання статті, захоплення мистецтвом, любов до музики): г) керування так 
званих слів категорії стану, що відбивають дієслівіне керування (дідусеві сумно, 
видно гори). За формою залежного слова буває керування власне-відмінкове 
(безпосереднє), коли залежне слово виражає безприйменниковими вімінками 
(любимо працю, відданий справі, допомога дітям, нам весело), і прийменниково-
відмінкове (опосередковане), коли підпорядкування опорним словом відмінкової 
форми здійснюється за допомогою прийменника (сперечатися з дідусем, подібний до 
.•[>иба, зустрічі з друзями). Роль опорних слів найчастіше виконують дієслова, які 
209 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
керують різноманітними відмінковими і прийменниково-відмінковими формами 
іменника або його еквівалентів. 
Опорне слово щодо керованого можна поставити в будь-якій, притаманній 
йому, словозмінній формі, вибір же форми керованого слова визначається опорним і 
тими семантико-синтаксичними відношеннями, які передаються залежним словом, 
пор.: посаджу (посадиш, посадить, посадимо, посадите, посадять, посадив, посадив 
би) деревце; буду (будеш, буде, будемо, будете, будуть, будь, був, був би) у школі. 
Особливість керування полягає і в тому, що семантико-синтаксичні відношення 
обмежуються тут тільки семантикою предметності і диференціюються в межах 
предметності на відношення суб'єктні (мені поталанило, хлопчика лихоманить), 
об'єктні (споруджуємо міст, приніс цукерок, довіряла подрузі), адресатні (присвятив 
поему матері, написали листа приятелеві), інструментальні {відкидаю сніг лопатою, 
приїдуть поїздом) і локативні (стоїмо біля школи, їдуть із міста в село). 
За ступенем вияву необхідності керованого слова для розкриття змісту опорного 
розрізняють керування сильне і слабке. Пропонують різні критерії, відповідно до 
яких здійснюють внутрішню диференціацію керування. Під сильним керуванням 
розуміють таку залежність від опорного слова відмінка іменника чи відмінка з 
прийменником, за якої між залежним іменником і опорним словом наявний тісний і 
необхідний зв'язок, напр.: збирали гриби, милуюся садом, розуміється на квітках. 
Типовим випадком сильного керування є поєднання слів з об'єктним відношенням 
між ними, коли опорним словом виступає прямо-перехідне дієслово, а залежним -
іменник у знахідному безприйменниковому відмінку, що позначає предмет, на який 
спрямовано дію: читають газету, косять ячмінь, зрубали смереку. На тлі сильного 
керування рельєфніше вирізняється слабке керування, диференційною ознакою якого 
є менша обов'язковість залежного слова для опорного і нерідке вживання останнього 
без супроводу такого залежного слова, пор.: Я написав приятелеві листа олівцем і Я 
написав приятелеві листа. 
При опорному слові може виступати одне або декілька керованих слів. 
Керування, що поширюється на одне залежне слово, є одиничним, і керування, яке 
стосується двох і більше залежних слів при тому самому опорному слові, -
неодиничним, пор.: побудували завод; накривають стіл скатертиною; ішли з міста 
до села полем. Здатністю керувати наділене передусім дієслово. Залежно від 
валентного потенціалу дієслово вимагає різні кількості слів-іменників одного слова 
(кохаю дівчину, був у селі), двох слів (зрубав дерево сокирою, вирізьблює фігурку 
ножем), трьох і більше слів (прибули з Києва до Луцька літаком, привезли цеглу 
братові з Крем 'янця до села машиною). За наявності декількох керованих слів при 
тому самому опорному слові виразно виявляється більш тісний і менш тісний зв'язок 
цих залежних членів речення. Валентна своєрідність керуючого дієслова породжує 
градацію сили керування: зокрема, іменникові у формі знахідного відмінка з 
об'єктною функцією притаманний тісніший зв'язок з опорним словом, ніж 
давальному відмінкові з адресатною функцією, який вказує на напівсильне 
керування, та орудному відмінкові з інструментальною функцією, що поєднується з 
опорним дієсловом способом слабкого керування, пор.: привезли вантаж: братові 
машиною. У сучасній українській мові при дієсловах, які можуть сполучатися з 
послідовним рядом відмінків, знахідному відмінкові об'єкта і його функціональним 
еквівалентам належить найцентральніше місце, давальний відмінок адресата або його 
функціональні еквіваленти займають проміжне місце між центральними і 
периферійними відмінковими та прийменниково-відмінковими формами, а орудний 
відмінок інструментальний і його прийменниково-відмінкові функціональні 
210 
Тема І. Синтаксис словосполучення 
ШІМленти позначають найпериферійнішу позицію керованого дієсловом 
Компонента. 
Вшіентна рамка опорного предиката відмежовує керовані форми від 
ИИПрованих. За умови врахування валентної рамки предиката і пов'язаних із нею 
і мі і іаксичних позицій керованих компонентів необхідно вирізнити спеціалізовані для 
вираження керування граматичні засоби, якими є безприйменникові і прийменникові 
ВІДМІНКИ. Позицію керованої відмінкової чи прийменниково-відмінкової форми 
можуть заступати неспеціалізовані засоби, тобто компоненти невідмінкової природи, 
(умовлені, проте, валентністю дієслова або іншого предиката. З цього погляду 
розрізняємо морфологізоване й неморфологізоване керування, пор.: любити 
ШІНЮвання і любити малювати; був у лісі і був тут; вбігли до хати і вбігли туди. 
Від керованих другорядних членів речення відрізняються другорядні члени, які 
н морфологічному плані збігаються з першими (тобто виражені відмінковими і 
нрийменниково-відмінковими формами), проте не виражають пов'язаних зі 
Значенням предметності семантико-синтаксичних відношень, перебувають поза 
валентною сполучуваністю і поєднані способом не керування, а прилягання. Ці 
(ілежні форми можуть сполучатися зі словами різних груп, що із значеннєвого боку 
не передбачають залежних іменників, а отже, не керують нами, напр.: Ясним усміхом 
дитини Гляне сонце із-за гір (Г. Чупринка); Старий спивав без гриму і гримас 
(Л. Костенко); Прийдуть прекрасні вагарі З очима совісті й печалі (Д. Павличко). 
Крім того, частина відмінкових і прийменниково-відмінкових засобів являють собою 
детермінантні члени речення, тобто такі компоненти, які формально не поєднані з 
жодним окремим словом, а поширюють граматичну основу речення (у двоскладному 
реченні - присудково - підметову основу) в цілому. Вони виражають обставинні 
підношення і звичайно розташовуються на початку речення, напр.: Місяцями дерева 
иежать, зламані бурею (О. Гончар); Для присвяти пам 'яті Гейне є чисто 
нітературна, сказати б, причина (М. Рильський); За булим тереном виростим 
дерево, Повне квіту До мого світу, Повне щебету з дитячого серця (А. Малишко); 
Там, за безкраєм, там, за горою ти на синім Морозі гориш (В. Стус). 
Дстермінантним членам речення властивий слабкий підрядний зв'язок із 
граматичним ядром речення, який засвідчує їх більшу порівняно з іншими 
другорядними членами синтаксичну автономність. Вони становлять немовби 
зовнішній компонент щодо внутрішньо об'єднаних головних і прислівних 
другорядних членів речення. 
Отже, керування суттєво відрізняється від інших форм (способів) підрядного 
зв'язку: на відміну від узгодження, де вибір граматичної форми залежних 
прикметникових і подібних слів мотивується граматичною формою опорного 
іменника, керування грунтується на лексико-граматичному значенні керуючого 
слова, і на противагу приляганню, що не зумовлюється формальними чи 
значеннєвими характеристиками опорного компонента й відбиває слабкий підрядний 
зв'язок залежного слова з опорним компонентом, керування стосується семантично 
передбачуваної сполучуваності (валентності) й через те вирізняється тіснішим 
об'єднанням слів. 
Література 
1. Вихованець 1992: Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису 
української мови. - К.: Наук, думка, 1992. - 222 с. 
2. Вихованець 1993: Вихованець І.Р. Граматика української мови: Синтаксис. 
-К.:Либідь, 1993.-368 с. 
211 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
3. Загнітко 1993: Загнітко А.П. Сучасна українська літературна мова. 
Синтаксис словосполучення і простого речення (Теоретико-навчальний комплекс). -
Донецьк: ДонДУ, 1993. - 175 с. 
4. Курс 1951: Курс сучасної української літературної мови. Т. 2. Синтаксис / За 
ред. Л.А. Булаховського. -К.: Рад. шк., 1951.-408 с. 
5. Потебня 1958: Потебня А.А. Из записок по русской грамматике. Т. 1-2. - М: 
Учпедгиз, 1958.-536 с. 
6. Слинько 1994: Слинько І. І., Гуйванюк Н. В., Кобилянська М.Ф. 
Синтаксис сучасної української мови: Проблемні питання. - К.: Вища школа, 1994. -
670 с. 
7. Сучасна 1972: Сучасна українська літературна мова: Синтаксис / За ред. 
І.К. Білодіда. - К: Наук, думка, 1972. -515 с. 
Опубл.: Лінгвістичні студії: Випуск 2. Збірник наукових праць / Укл : Анатолій 
Загнітко (иаук.ред.) та ін. -Донецьк: ДонДУ, 1996. - С. 9-14.

.