Повернувшись до Киева, Святослав зустрів там послів від грецького (візантійського) імператора Никифора, який просив його піти на захід, на Дунай, — воювати з дунайськими болгарами, зміцнення яких дратувало й лякало Візантію. При цьому треба нагадати, що болгари в V—VI ст. прийшли з Азії через українські степи вздовж нижнього Дунаю, там змішалися зі слов’янами й створили сильну державу. Візантія не могла чинити опір свіжому, буйному народу, тому була змушена все далі відступати з Дунаю. У першій половині X ст. мо-
Князь Святослав у поході на Царгород. Скульптура Е. Лансере |
лода Болгарія вже сильно лякала Візантію, а її цар Симеон узяв під свій контроль майже весь Балканський півострів, залишивши Візантії вузеньке узбережжя Чорного та Іонійського моря, і наклав на Візантію важку данину. Щоб умовити Святослава здійснити похід на Болгарію, в Київ від імператора Візантії приїхали посли й привезли неабиякі дари — півтори тисячі фунтів золота (близько 600 кг).
Святослав мав і свої інтереси й плани підкорення Болгарії, вважаючи, що це може бути дуже корисним для його держави. В його руках вже були торгові шляхи по Дніпру й Дону, а мати ще й третій шлях — по Дунаю — було мрією Святослава. Він зібрав велике військо — близько 60 тис. юних і сильних воїнів, а болгари виступили назустріч силою ЗО тис. воїнів. Вийшовши з кораблів на берег, воїни Святослава зі щитами й мечами рушили на ворога. Удар був таким сильним, що болгари кинулися тікати. Бій цей відбувся під Доростолом (нині Силістрія), поразка була такою несподіваною, що болгарський цар Петро від переживань захворів і незабаром помер.
Київські війська, які очолював і вів Святослав, пішли далі, в наполегливій боротьбі займали місто за містом. Понад 80 міст потрапили під владу Святослава, який обрав собі столицею болгарське місто Переславець, або Малу Пере- славу (на південь від Дунаю, біля Тульчі). Святослава так глибоко вразило багатство Болгарського краю, що тільки занепокоєння можливим нападом печенігів на Київ, де перебувала його стара мати — княгиня Ольга з трьома внуками, примусило його повернутися до своєї столиці й вигнати печенігів з-під Києва.
Поховавши матір 969 року за християнським звичаєм У Києві, Святослав владнав державні справи й розділив землі між синами. У Києві як найстаршого він залишив сина Ярополка, в Овручі (древлянські землі) — другого сина, Олега, а Володимир, за якого просили жителі Новго- рода, отримав Новгородські землі. Сам же Святослав знову вирушив до Болгарії, яку вважав уже своєю власністю. Однак він не знав, що за останній час між Візантією та Болгарією було укладено перемир’я, що греки підмовили болгарів, щоб ті не пускали до себе Святослава, бо самі боялися мати такого сильного князя-сусіда, як київський. Численне болгарське військо зібралося в Переславці й напало на Святослава. Здавалося, що в кровопролитній битві переможуть болгари, але воїни Святослава, підбадьорені його полум’яною промовою: «Брати й дружина! Помремо, але помремо з твердістю і мужністю!», зібравшись у силі, до вечора взяли гору, перемога увінчала їхню хоробрість. Святослав узяв приступом Переславець і знов заволодів царством Болгарським, мріючи там залишитися назавжди.