Володимир Мономах та Андрій Боголюбський: дід та внук як символи зовсім не спільної спадщини Київської Русі

Як відомо, Ісак Ньютон виявив (це було 1667 року), що нібито єдиний потік світла насправді зовсім не є одно­рідним. Навпаки, він розпадається на декілька різнома­нітних кольорів, які в сукупності, комплексно, утворюють цілісний спектр. Факт, пам’ятний багатьом із нас зі шкіль­них уроків фізики.

Так і явища історичного процесу, котрі з погляду не надто освіченого спостерігача здаються нібито єдиним нерозчленованим цілим, насправді є дуже складною цілісністю найрізноманітніших «кольорів» (чинників, передумов, подій, фактів). Вельми перекон­ливий приклад — історичний розвиток Київської Русі, яка, за твер­дженням тих істориків, які орієнтовані на «русский мир», стано­вить собою «спільну спадщину» трьох східнослов’янських наро­дів. Уважне ознайомлення з реальною історією Давньої Русі свідчить, що це не зовсім так. У зіткненні з фактами розумієш, що уявну «спільність» зберегти не вдається. Причому найкраще пе­реконують тут не абстрактні тези, а порівняння життєвих шляхів (якщо хочете — порівняння навіть на контрастах!) яскравих особистостей — наших предків. Спробуймо простежити їхні засад- ничі риси (і політичні, і суто людські), що визначили неповторне місце в історії східних слов’ян великого князя київського (1113—

 

 

1125) Володимира Мономаха (1053—1125) та його онука, велико­го князя володимиро-суздальского (1157—1174) Андрія Боголюб­ського. Як побачить читач, такий порівняльний аналіз може ви­явитися несподівано цікавим.