Найголовніший урок, який, вочевидь, Богдан Хмель­ницький виніс із переяславських подій, що сталися на почат­ку зими 1654 p., полягав у тому, що добре готуватися слід не лише до війни, а й до укладення союзу. Адже перипетії, пов’я­зані з принесенням присяги представниками царя, а згодом підняття в ході переговорів 19—20 січня (за нов. ст.) чимало таких питань, які були не лише зайвими, а й створювали вельми неприємні для української політики прецеденти (як, наприклад, узгодження з царським боярином розмірів платні козацьким урядникам чи передачі акцизних зборів в оренду), продемонстрували серйозні недоліки в роботі тогочасного українського зовнішньополітичного відомства.

Для того, щоб виправити допущені помилки та прорахун­ку гетьман, навіть не очікуючи від’їзду з Переяслава москов­ської делегації, попрямував до своєї резиденції в Чигирині. Там, а згодом у Корсуні впродовж першої половини — середи­ни лютого 1654 р. Хмельницький проводить серію старшин­ських нарад, на яких і розгорнулася підготовка проекту договору з царем та було взято необхідну тональність розвитку міждержавних взаємин України та Росії. Але чи зводилася в Цей час зовнішньополітична діяльність Гетьманату лише до одного «московського» напряму?