Відповімо на запитання: що саме скріплював, чому був основою божественно-православний фундамент, яка конструкція, яка саме система цінностей і норм становила «російську ідею»? Тобто, крім загальнолюдських засад — моралі, права тощо, що ще специфічно російське фундирувало православ’я? Для відповіді на це запитання автор зробив свого часу чотири взаємодоповнюючі дослідження: філософськи проаналізував всю російську історію — з VIII століття до наших днів, за допомогою контент-аналізу розглянув 1100 російських прислів’їв зі збірника В.І. Даля, на підставі вивчення російської поезії XIX століття вибудував семантичне поле слова «Росія» й, нарешті, вивчив усі вислови російських мислителів про «російську ідею». Результатом роботи стало виявлення трьох основ — Бог, збирання земель та общинний колективізм. Вони й становлять «російську ідею».
Про кризу віри я вже написав. Додам, що й дві інші ключові цінності й у той самий період (кінець XIX — початок XX століття) потрапили в «зону турбулентності». Збирання земель у XIV столітті розпочав Іван Калита. Перетворюючи Москву на стольне місто, він став розширювати своє князівство й надав розвитку держави такий стратегічний імпульс, який діяв п’ять століть. Однак до кінця XIX століття стратегія кількісного зростання себе вичерпала. Російські дипломати в повідомленнях до Петербурга писали про безперспективність нових територіальних приєднань. Російський генштаб у 1903 році прийняв резолюцію про ос- таточність кордонів.
З кінця XIX століття країна переходить від стратегії кількісного зростання до філософії облаштування та якісного розвитку. Починається бурхливий народногосподарський підйом, Росія стає країною першого в Євразії економічного чуда, з 1890-го по 1916-й середньорічні темпи розвитку економіки в нас — найвищі в світі. Аналітики прогнозують вихід Імперії на перше місце у світі за рівнем ВВП до 1930 року.
Що ж стосується общинного устрою, що зберігався багато століть, то й він на зламі століть перетворюється на гальмо розвитку. Росія традиційно входила до зони ризикованого землекористування. Для виживання в умовах досить суворого клімату потрібно було підстрахування, і ним стала опора на культивовані громадою колективізм і взаємопідтримку. На Русі сільські жителі об’єднувалися й жили миром. Але з кінця XIX століття швидко зростає енергооснащеність сільської праці, з’являється якісно нова техніка, у рази збільшуються обсяги застосовуваних добрив… Зрештою, одні працюють ще енергійніше, виробляють товарну продукцію на продаж, їхні Доходи зростають. Інші починають байдикувати, знаючи — у разі чого сусіди й так прийдуть на допомогу. Громада розшаровується. Запропонована й розпочата 1906 року П. А. Столипіним аграрна реформа, розселення із громади на сімейні хутори, перехід до фермерського господарства вирішували й цю найскладнішу соціальну проблему. Росія знаходила свою модель виходу з глибинної кризи.