Щире сонце та буйні води,
Схили смарагдових гір.
Ці вітри і оці негоди
Заповідані з давніх пір.
Як Нептун а чи Марс у сяйві,
Зневажаючи ядер гул,
Бойовий адмірал Сенявін
Ніс почесний тут караул.
Тут, обгорнутий сивим димом,
Йшов, забувши про їжу й сон,
Під російським стягом Нахімов
На зруйнований бастіон.
І багряний прапор «Потьомкін»
Над усім підняв прапори,
Щоби ми, моряки-потомки,
Зневажали бурі й вітри.
Мужні стежки до них крізь попіл
До звитяжних днів пролягли,
Коли сонячний Севастополь
Обороною став землі..