Є згадки, що невдовзі після початку Визвольної війни козацькі розвідники діяли в Галичині й дійшли аж до Кракова. «В усі усюди ворожого стану, — зазначається в історичній хроніці, — заздалегідь були послані люди, які по крихітці збирали все про ворога і своєчасно доповіда­ли сотникам та полковникам. Останні поспішали до самого

Хмеля, тримаючи для такої нагоди при собі кращих коней…»

Засилання до противника «підставних» полонених від­бувалося досить часто й стало важливим моментом психо­логічної війни козаків. Адже ворог не сподівався, що ко­зацькі «язики», мужньо витримуючи жорстокі тортури, даватимуть наперед запрограмовані й вигідні для україн­ців свідчення.

Ось як описує результати психологічного тиску Хмель­ницького польський шляхтич С. Освєнцім: «На самих лише язиків покладаючись, із яких ніколи жодної правди не могли одержати. І це справді було немаловажною причиною для час­тої зміни [ухвалених] на радах рішень. Бо коли один язик роз­повідав, що Хмельницький іде до нас, то ми дерев’яніли, ві­шали носи і подумували тут боронитися від нього; день-другий його не було видно і [новий] язик розповідав щось проти­лежне першому…»

Джерела засвідчують, що взимку 1651 року під загальним контролем гетьмана та безпосереднім керівництвом старшини Тарасенка козаки провели грандіозну розвідувальну опе­рацію. До Корони Польської направили близько двох тисяч українських шпигунів, які збирали найрізноманітнішу ін­формацію, проводили диверсії та готували повстання. Також вони поширювали чутки про надзвичайну бойову міць армії Хмельницького й тим самим викликали панічний настрій се­ред місцевого населення. Більшість козацьких розвідників (до речі, серед них були й жінки) під час виконання цього важливого завдання вдавали із себе жебраків, калік, «пілі­гримів», мандрівних циркачів, кобзарів, в деяких випад­ках — священиків, прочан або ченців.

Керманичу Української держави вдалося створити аген­турну мережу у Варшаві та столиці Великого князівства Ли­товського Вільно, яка вчасно поставляла необхідну політичну