Степан Бандера й надалі залишається в Україні «супе­речливою», неоднозначно трактованою постаттю. Хоча,

якщо розібратися, то це цілком цілісний, однозначний (для українців — точно позитивний) історичний персонаж. І те, що він залишається для більшості з нас «суперечли­вим», «неприйнятним», — це передусім проблема самих українців, зокрема, нерозуміння ними справді важливих моментів своєї історії.

Хоча радянська пропагандистська машина цілеспрямо­вано очорнювала С. Бандеру, не зупиняючись навіть перед цинічним обманом, «бандерівство» так і не вдалося знищити. Це, зокрема, показало телешоу «Великі українці», яке колись транслювалося на каналі «Інтер». Саме С. Бандера став «українцем №1». Хоча певні сили (зрозуміло, які саме) зро­били все, щоб показати інший результат. Та навіть при сфальсифікованому результаті виявилося, що провідник ОУН має шалену популярність.

Як пояснити це? Адже про С. Бандеру маємо вкрай мало вартих уваги, партійно незаангажованих публікацій (особли­во створених для широкого загалу). Серед них можу відзначи­ти хіба що книжку Галини Гордасевич «Степан Бандера: лю­дина і міф» (до речі, авторка більшу частину життя мешкала на Донбасі). Немає також наукової біографії С. Бандери. Хоча питання про це порушували. Словом, про цю особистість біль­шість українців (навіть його прихильники) мають приблизне уявлення.

Та все ж свідомі українці інстинктивно відчувають: С. Бандера — їхній герой. Вони з гордістю іменуються ім’ям бандерівців.