З єгерями живу на Чернецькім –
Вдень рибалю, а пізно вночі
Зір квітневих налиті черешні
Я збираю у козуб душі.
А довкруг тишина, тільки знову
Вітер хвилі невтомно жене.
Синя повінь довкруг, синя повінь
Захлиснула собою мене.
Потонули тривоги. На згадку
Суєту узяла глибина.
І ранкові барвисті бабки
До мого прилітають вікна.
Розспівались шпаки в фраках чорних.
Що їм птицям? Побільше тепла!
Я із чагарів виводжу човен
І кладу у нього два весла.
Кличуть хазяї мене до хати,
Повінь ось, мовляв, дивись — біда…
Я ж руками хочу поторкати –
Що таке велика ця вода!.