Чоловік рукою помахав,
Ніби в невідому путь позвав.
Я бездумно вийшов за поріг,
Та його догнать ніяк не міг.
Він не йшов, а нібито летів,
І співав, і весело свистів.
Бачив я: він впертий, молодий.
Наша путь пряма, легка, як дим
А пішли і розвилки, й мости –
Затихати став він на версті.
А коли махнув рукою знов,
Потекла повільно в жилах кров.
На дорозі виросла гора –
Він пішов тихіше, як мара.
Місто а чи ліс нас зустрічав –
Він своє щось думав і мовчав.
А коли стомився я й зітхнув,
Мовчки мені руку простягнув.
І лиш тільки став я поруч з ним,
Він назвався іменем моїм..