АВАНГАРДИЗМ (від франц. auantgarde —
передовий загін), — комплекс явиш у мист-ві 1-ої
третини XX ст., якому притаманне прагнення до
радикального оновлення змістовних та
формальних принципів творчості, і як наслідок,
відмова від канонів мист-ва епох, шо передували
йому. Авангардистські тенденції виявились у мист-
ві Зх. Європи, США, Росії, Лат. Америки, хоча в
кожному регіоні мали свої специфічні нац.
особливості (напр., рос. А. поч. ст.). А. проявився
у цілій низці течій та шкіл (фовізм, кубізм,
футуризм, абстракціонізм, дадаїзм, сюрреалізм,
експресіонізм, конструктивізм, імажизм) —
торкнувся різних царин мист-ва (малярство,
скульптура, архітектура, л-ра, музика, кіно).
Термін А. шодо л-ри вперше був використаний
1845 Г.Д.Лаверданом, який у роботі “Про місію
9 АВАНГАРДИЗМ
мист-ва та роль художника” відводив творцеві
‘авангардну” ролю, Лосі остаточно не з’ясовано
співвідношення понять А. — модернізм Одні
дослідники використовують їх як адекватні, ін. —
чітко розрізняють ці поняття, ше ін. включають А.
до модернізму. ширшого поняття.
Найобгрунтованішим є погляд, згідно з яким А.
зветься худож. явище 1-ої третини XX ст.
Поява А. була зумовлена низкою іст.-політ..
філос. і соц-культ, причин. З іст.-політ. погляду,
найбільші соп. зміни у світі на поч. XX ст., шо
виникли під впливом соціалістичних та
комуністичних теорій, в підгрунті яких лежала ідея
докорінної перебудови світу, і як її реальний прояв
— рос. революція 1917 р., спричинили й
аналогічні прагнення до перетворення мист-ва. До
речі, саме Росія, Україна, Білорусь дали світові
видатних теретиків і практиків А. (В.Кандінський,
К.Малевич, М.Шагал. В.Татлін, В.Маяковськйй.
М.Ларіонов, О.Гончарова. П.Фідонов.
О.Архипенко Е.Ворхол та ін.). З ін.боку вел. вплив
на авнгардистів мала І світова війна, яка зумовила
їхнс трагічне світовідчуття.
З соц.-культ, погляду, кардинальні зміни в науці
(теорія відносності, квантова теорія, розщеплення
атомного ядра), техніці та побуті (нові засоби
пересування та зв’язку), прискорений теміт і
напруженість життя вимагали адекватного
відображення в мист-ві.
У філос. та психол. аспектах теорії
А.Шопенгауера. Ф.Ніцше, А.Бергсона. К.Маркса.
З.Фройда. К.Г.Юнга суттєво змінили погляд на
природу, сутність і призначення людини, а також
ролю та функції мист-ва в сусп-ві. Ці теорії
парадоксально сполучалися в маніфестах
авангардистів. У зв’язку з цим слід відзначити, то
А. став не тільки естет, феноменом, але й значною
мірою був політ, ангажований. Анархізм,
підкреслена антибуржуазність авангардистів, їх
прагнення до епатажу, скандалу, шоку, “сюрпризу”
об’єднали митців, які пізніше опинились у різних
політ, таборах (Ф.Марінетті примкнув ло
Б.Муссоліні, Е.Паунд всіляко вихваляв італ.
фашизм. Г.Бенн був лояльний до А.Гїтлера,
Л.Арагон, Елюар, А.Зегерс. П.-Р.Бехер, В.Незвал
стали комуністами).
В естет, плані найближчими попередниками
авангардистів були т.зв. прокляті поети XIX сг. —
ЦІ.Бодлер, Ж.Лотреамон, А.Рембо. П.Верлен,
О.Вайлд. а також мадяри-імпресіоністи, надто
П.Сезанн, який вважається попередником усього
авангардистського образотвор. мист-ва. Глибокі
коріння злучають А. із творчістю І.Босха, умовним
сер-віч. мист-вом, рос. іконографією, первісним
негр, мист-вом.
Основним естет, принципом А. стала відмова
від т.зв. трад. мист-ва, що розвивалось з доби
Відродження до кін. XIX ст., в якому домінували
засади наслідування природи, відображення
дійсності й більш-менш виражена моральна ідея.
Це виявилось у навмисній формотворчості,
нежиттєподібності. епатажі (хеппенінги дадаїстів),
у відмові від усталених норм етики й естетики,
відвертому аморалізмі (в л-рі це яскравіше
виявилось у творчості Л.Селіна. А.Бретона.
А.Міллера). На думку авангардистів, мист-во
повинно перестати бути чимось допоміжним
стосовно дійсності, “засобом” на зразок
фотографії та нов. моральним євангелієм. воно
повинно перетворитись у самодостатню цінність.
На думку нім. теоретика К.Фідлера, “мист-во аж
ніяк не покликане проникати у низьку дійсність,
яка є дійсністю всіх людей, а також не володів
сумнівним покликанням рятувати людей віл
дійсності, спускаючись із казкового царства. Якщо
здавна сперечаються між собою за право виражати
сутність худож. діяльності два принципи:
наслідування та перетворення дійсності, то,
думається, розв язання цієї суперечки можливе
лише завдяки висуванню на їх місце третього
принципу — утворення нов. дійсності’. Інакше
кажучи, в А. переважають умовні форми, в яких
несхожість з життям набуває самодостатнього
характеру. Символи та іномовлення стають
с.амоиінними, а мист-во перетворюється на
міфотворчість. Так Лж.Джойс в “Уліссі” прагне
створити всеосяжний міф про людину XX ст. В
зв’язку з цим виникає, на перший погляд
неймовірна, думка про спорідненість, точніше,
типол. подібність А. і т.зв. соціалістичного
реалізму, бо його представники також ніяк не
відтворювали існуючу реальність, а створювали
нові міфи. Але на відміну від соціалістичного
реалізму, А. був мист-вом елітарним і чесним. Якщо
абстраі~уватися від зовн. галасливості деяких його
представників, мав серйозну мету — піти далі трад,
мист-ва. Кращі художники та письменники А.
прагнули проникнути в глибинні, непізнані та
неусвідомлені сфери буття. Так само як наука
розклала атом, так хуложники-абстракціоністи
намагалися зобразити на своїх полотнах первні
Всесвіту, виділити чистий колір і чисту форму
(П.Мондріан, Кандінський). Так само, як теорія
відносності А.Ейнштейна заперечила зовн. ясність
та простоту ньютонівської механіки, так і
художники-кубісти (П.Пікассо. Ж.Брак) відходили
від видимої реальності, показували її не такою,
якою ми її “бачимо”, а такою, якою ми її “знаємо”
(звідси накладання простору). Письменники А.,
зокрема сюрреалісти, намагались проникнути в
потаємну” реальність, відкрити, так би мовити,
вимір нашого буття, відобразити світ снів, марень,
видінь, прозрінь, інакше кажучи, світ підсвідомості
(вплив ідей Фройда). З ін. боку, авангардисти
прагнули відтворити нов, ритм життя, стрімку
урбанізацію і технізацію сусп-ва (Г.Аполлінер,
Ф.Леже, Філонов, футуристи). Важливим
досягненням авангардистів стало своєрідне
втілення в їхніх тв. жаху, трагічності існування
людини XX ст., її відчуженості, абсурдності буття,
прибитості тоталітарно-бюрократичною системою,
бездушною технічною цивілізацією. Цей аспект
особливо характерний для малярства нім.
експресіонізму, картин Пікассо (“Герніка”), С.Далі
10 АВАНГАРДИЗМ
(“Передчуття громадянської війни”), притч
Ф.Кафки і А,Платонова, романів Д.Г.Лоуренса.
Нові теми та проблеми примусили шукати й
відповідні засоби висловлення. У малярстві
революцію здійснили кубісти, а довели її до
логічного завершення абстракціоністи, які
створили т.зв. нефігуративне мист-во, цілком
відмовились від трад. способів відображення
дійсності. 1н. шляхом пішли художники
сюрреалісти, які сполучали майже фотографічну
натуралістичність мазка з фантастичністю,
фантасмагоричністю і навіть кошмарністю сюжетів
своїх картин.
У л-рі сформувався принцип мозаїчності, колажу,
монтажу, багато в чому зобов’язаний
кінематографічній техніці (Аполлінер, Дж. Дос
Пассос). Сюрреалісти ввели поняття “автоматичного
письма”, сенс якого полягає у спробах відокремити
творч. процес від контролю розуму. У тому ж
напрямкові йшли пошуки творців потоку свідомості
(М.Пруст, Джойс, В.Вулф), які прагнули відтворити
засобами л-ри складний процес асоціативного
мислення, репродукувати роботу механізмів пам яті.
Певного мірою подібні прийоми Далі в малярстві,
Кафки в л-рі. Л.Бунюеля в кінематографі,
І.Стравінського і А.Шьонберга в музиці, для яких
характерне прагнення до поєднання такого, шо не
поєднується, до злучення раціонального та інтуїтивно-
підсвідомого, відмова від закономірних логічних
зв’язків, від законів трад. Муз. гармонії, від клас. літ.
канонів, від трал, розуміння сюжету, композиції,
характеру персонажу.
У поезії авангардистські тенденції
найяскравіше проявились в Аполлінера,
Л.Арагона. П.Елюара, Венна. Маяковського,
В.Хлебнікова, Незвала та ін. Поезії притаманна
незвична епатуюча метафоризація (Аполлінер:
‘ірреальне шампанське піниться, наче равлик або
як мозок поета ), гра значеннями, образами,
звуками, багаторазове повторення, прагнення
відокремити звукову форманту вірша від
змістовної, виділити “чисту музику” вірша, знайти
графічну форму вірша, адекватну змістові
(калліграми Аполлінера). Логічною була відмова від
трад, розміру, рими, ритму, розділових знаків.
В основних тенденціях А. був явищем наднац..
космополітичним, про шо свідчить інтернац. склад
його гол. представників (французи А.Матісс та
А.Бретон, іспанці, точніше — каталонці Пікассо і
Далі, поляк Аполлінер, румун Т.ІЛара, австрієць
О.Кокошка, чех Ф.Купка та Незвал, німці
Е.Л.Кірхнер та Е.Нольде. голландець Мондріап.
норвежець Е.Мунк, італієць Марінетті, росіяни
Канлінський і Філонов, українець Архипенко та
Ворхол, мексиканці Х.Рівера та Д.Сікейрос, євреї
Шагал та Малевич). Духов, батьківщиною для
більшості з них був Париж, де сформувалась
переважна частина авангардистських течій.
Німеччина була центром експрессіонізму. Італія —
футуризму. Рос. мист-во 1-ої чверті XX ст. зробило
значний внесок у розвиток А. Рос. художники та
театр, оформлювачі, які згуртувались навколо
товариства “Світ мистецтв” (“Мир искусств”)
оновили в дусі А. мист-во театр, декорацій та
книжкових ілюстрацій (О.Бєнуа, Л Бакст, О.Сомов).
Ларіонов і Гончарова були творцями однієї з течій
в абстрактному малярстві — “лучізмуМалевич
започаткував супрематизм. Загальновизнаним
теоретиком абстракціонізму був Канлінський.
О.Екстер і Татлін буди засновниками
конструктивізму, який проявився у різних сферах;
архітектурі, дизайні, мист-ві плаката, оформленні
вуличних процесій та майданів. У поезії А.
проявився у творчості символістів (В.Брюсов.
К.Бальмонт, І.Анненський, Вяч. Іванов, О.Блок.
A.Бєлий), акмеїстів (М.Гумільов, А.Ахматова,
О.Мандельштам), кубо- та егофугуристів (Хлєбніков,
брати Бурлюки, Маяковський): імажиністів
(С.Єсєнін. А.Марієнгоф). В укр. поезії в 20-х рр.
існували авагард. групи ” Аспанфуг” і ” Авангард”
(В.Поліщук, О.Левада, Г.Чернов, В.Ярина), які
орієнтувались на стиль “конструктивного динамізму”
індустріальної лоби. У Польщі в міжвоєнні роки
функціонувала група “Краківських авангардистів”,
які проголосили гасло ” місго-маса-машина , відмову
від “стихійності” лірики на користь
раціоналістичного конструктивізму метафоризації
(Ю.Пшибось, Т.Пейпер).. У чес. л-рі в сер. 20-х рр.
була висунута авангардистська програма поетизму.
яка передбачала розділ сфер революц. боротьби
та вільної пролет, поезії (Незвал). Серед авторів
Збірника молодої словацької л-ри” (1924) були
помітні відгуки футуризму, експресіонізму та ін.
авангардистських течій Я.Смрек. Я.Грушевський,
Т.Гашпар). Група літераторів Угорщини, близьких
до зх-європ. А., згуртувалась навколо часопису
“Нігат”: “Захід” (Е.Аді. М.Бабич, А.Тоот. Ж.Моріц,
Л.Сабо). Розлога течія нім. експресіонізму в 10-20
рр. об’єднала літ. групи “активістів”, неопатетиків.
футуристів, абстракціоністів (Ф.Ведекінд, Г.Кайзер,
Е.Толлер, Г.Гайм, П.Цех. Й.Бехер). Не отримавши
широко розвитку в Румунії, європ. А. сприяв
формальним пошукам Т.Аргезі, Л.Благи.
Й.Мінулеску.
За межами європ. континенту А. зробив певний
вплив на л-ру США (Паунд, Г.Стайн, Дос-Пассос.
B.Фолкнер, Е.Гемінгвей). А втім. А. в США не був
органічним явищем, всі його представники
пройшли паризьку школу і сприйняли
авангардистські новації досить крит. В Лат.
Америці А. проявився в основному в поезії,
найяскравішими його представниками були
В.Уйдобро, П.Неруда (Чілі), Х.Л .Борхес
(Аргентина). Своєрідно відбились авангардистські
тенденції в Мексиці, поєднавшись з традиціями
індіан. культури в монументальних панно і фресках
Рівери та Сікейроса.
Мист-во А. складне і суперечливе, воно містить
у собі продуктивні пошуки нов. худож. форм і
бачення світ’ Серед його експериментів є невдалі
“одноднівки”, данина швидкоплинній моді, але
залишається й те, шо визначило нові імпульси в
культурі нашого часу.
Микола Нефьолов, Юрій Попов