АВЕСТА (від аіоаБівд — основа), тобто,
“Книга основ”, — пам’ятка давн-іран. л-ри,
священна книга зороастрійіців, послідовників
Заратуштри, котрий виступив як великий
реформатор маздаїзму, найдавн. політеїстчної
релігії іранців, і підніс культ Агура-Мазди як
втілення чистого добра. Це дає підставу Іран,
вченим, починаючи з епохи суфізму, твердити про
споконвічний монотеїзм іранців. Навпаки, певні
європ. дослідники ладні протиставляти “арійський”
монотеїзм А. Біблії. Реальна ж основа вчення
Заратуштри та тексту А. свідчить про те, шо Агура-
Маада мислиться невід’ємним від свого двійника,
лихого Ангроманью. Це більш нагадує рівновагу
Вішну й ІІІиви в індуїзмі або універсальну сх.
модель “янь-інь”, ніж справжній монотеїзм, хоча
людина має бути на боці світозарного Агура-
Мазди. Найдавн. міфол. моменти А. складаються,
очевидно, ше за часів індоєвроп. спільноти.
Зокрема, міфологія А. паралельна до інд. Вед, але
світ А. є тут немов віддзеркалення: в індуїзмі деві
— добрі божества, а в А. деви злі; навпаки, ашури
(агури) — добрі у іранців й злі у індусів (асури). Це
свідчить про духовне розмежування в давн-
арійському світі, на яке й спирався Заратуштра в
своїй рел. реформі. За гіпотезою С.Наливайка,
згадана єдиний раз в А. ГЗемля Агури” є, можливо,
Пн. Причорномор’я, осередок первісних
арійських вірувань, які згодом розвинуться в індо-
іран. теогонію. На думку дослідника назва
‘Україна” свідчить про обрання саме “ведичного”,
а не “авестійського” напрямку, бо свідчить про
ашурський культ кривизни (укр. Крив-,
санскритське Вакр-), засвідчений численними
топонімами, шо досить спірно. Разом з тим, саме
Агура (Ахура, Ашура)-Мазда починає мислитися у
іранців як інтегральне начало. Але світ
політеїстичних божеств, так само, як і архаїчне
вшанування природи.
Структура А. нагадує структуру будь-якої
священної кн. В основі її лежать написані нібито
самим Заратуштрою гати (від даііа — пісня),
молитви, які очевидно, виголошувалися
речитативом й мають силабічну структуру. Це була
комбінація віршів і прози, шо обгрунтовували рел.
проповідь (прозові фрагменти втрачено). Подібні
структури властиві архаїчній поезії взагалі (пор.
бібл. Книгу Нова). Гати утворюють основу Ясни,
кн. молитов, яка разом з кн. Вендидад (“Кодекс
проти девів”) та Вісперед ( Книга про всі виші
істоти) лягла в основу першої редакції А. Ця
кодифікація є власне “требник”, зібрання молитов
для культової мети, причому центром культу було
споживання молящими п’янкої хаоми, загалом
засуджене Заратуштрою (пор. санскр. “сома”, укр.
“хміль”). Дві ж останні кн. є викладом дидактично-
правових норм. Цей комплекс написано
“авестійською” (давн-іран.) мовою. Він належить
до доби Аршакідів (1-111 ст. н.е.). Невідомо точно, коли
жив Заратуштра (з IX по VI ст. до н.е.), але тут відбито
реалії Давн. Ірану 1-ої пол. І тис, до н.е. Закономірне
й формування “требника” навколо заратуштрових
гат — однотипно утворилися буддійський канон
(навколо положень, проголошених Буддою) та
комплекс Нов. Завіту (центр якого — записи “логій”
— повчань Ісуса). Друга редакція з перекладом на
сер-перс. (пехлевійську) мову відбулася за Сасанідів
(11І-\ЛІ ст. н.е.) й мала на меті не богослужебні, а
наук.-пізнавальні цілі. За зороастрійським міфом, А.
продиктовано пророкові самим Агура-Маздою, шо
відбито в формі діалогів. Та друга редакція містить
“коментаторський” момент — зенд (т.зв. Авеста і
Зенд); тут текст організовано з метою кращого
вивчення й запам’ятовування, й це показує процес
поступової “гуманізації” А. Очевидно, найдавніші
фрагменти А. виникли пізніше, ніж інд. Ригведа,
тобто після VII ст. н.е., й несуть в собі вже Іран,
колорит. Тут зустрічаються відгомони
найархаїчніших мотивів арійської міфології, виклади
нов. міфів, елементи героїчного епосу Давн. Ірану,
Зокрема тут є поняття про стихії світла й пітьми
(пор. бібл. відділення світла від темряви), уявлення
про Землю-Мати й Небо-Батька (пор. грец. шлюб
між Ураном та Геєю). Дослідники відзначають в А.
чимало тропів та риторичних фігур й елементи
віршування. Нар.-поет. струмінь свідчить, шо на
основі А. мали б виникнути різні літ. роли та види:
бо, стиль відзначається пластичністю образу й
тяжінням до жанровості (напр., опис бога
Вертрагни, шо постає то у вигляді “вепра, Котрий
кидається уперед, з гострими зубами. Мужнього, з
гострими іклами”; або ж хвалу “водам, шо витікають
з джерела… які подібні до вагітних матерів та дійних
корів”). Але цього не сталося, бо дві редакції А.
остаточно перетворили пам’ятку на дидактично-рел.
кодекс. А навала арабів-мусульман у VII ст,. яка
зруйнувала й текст пам’ятки, вже постраждалий за
Александра Македонського (збереглися самі
уламки), і давн-іран. культ, традицію взагалі,
спричинилася до того, шо нова Іран, поезія виникає
вже на базі мусульман, ментальності. Сьогодні
шанують А. як священну кн. лише нечисленні герби
в Ірані та парси в Індії. В III ст. н.е. від вчення А.
відділилася єресь маніхеїв з власним літ, каноном.
А. відбиває конкретно-іст. ідеал епохи
патріархального сусп-ва, шо тільки-но перейшло
від кочів’я до землеробства (лихий Ангроманью —
бог зими, хвороби й кочів’я). Поняття Доброго
Бога нерозривно пов’язане з добробутом, з ситим,
забезпеченим життям: “Славословити Агура-Мазду
і давати корм худобі — це ми вважаємо
найважливішим”, “Хто сіє хліб — той сіє пра­
ведність”. В описі багатого дому на першому місці
пойменовано худобу й собаку, а потім дружину й
дитину. Людина тут ше має риси “культ, героя”,
вона гідна опису лише як богатир або вождь.
Перша людина Йїма була скотарем (пор. бібл.
Авеля), вона отримала від бога Мітри золотого
бодця й позолочений батіг, й, одночасно врятувала
світ від великого потопу, причина якого, проте,
не гнів Неба, а танення снігів у степу (Йїма
огороджує свого роду “крааль”, шо нагадує бібл.
ковчег). Він же вчиняє перший гріх, поласувавши
яловичиною (мотив табу на їжу є паралель Біблії,
а табу саме на яловичину свідчить про духовний
зв’язок з Індією або й, ширше, з усім регіоном
Середземномор’я, де повсюди шанувався бик,
втілення родючих сил). Другий герой такого типу
— Керсасп, який воює з драконами (мотив
солярного міфу, бо ж дракон є уособлення хмари)
й вчиняє перший гріх з жінкою (пор.
месопотамський епос про Гільгамеша та бібл.
історію гріхопадіння). Космогонія ж А. близька
своєю загадковістю до інд. міфів (“В першу еру
богів з Не-існуючого існуюче народилося. Тоді
згодом частини світу народилися, вийшовши з
Рожениці, (тої, у котрої ноги витягнено, як при
родах у людини”).
Елементи ассиро-вавилонської, єгип. та грец.
культури в А., асимільовано й перероблено часом
до невпізнаності (напр., юнак відгадує загадки
чарівника, шо вказує на “сюжет Сфінкса”).
Грец. світ, шо ознайомився з вченням
Заратуштри в добу греко-перс. війн, погано уявляв,
з чим має справу, напр. перс, слово “маг” (жреиь)
стало означати чаклуна, хоча зороастризм суворо
забороняє чаклунство. Месопотамська астрологія
була сприйнята греками як перс, досвід. Грекам
ми завдячуємо й перекрученням імен А. (Зороастр
— Заратуштра, Ормузд — Агура — Мазда, Аріман
— Ангроманью).
Важливо відзначити, шо А. мала увійти в
свідомість давн. юдеїв, які після вавілон. полону
опинилися в складі перс, імперії, після перемоги
персів над Вавілоном. Якшо згадати, шо перша
кодифікація бібл. канону відбувається за Ездри (V
ст. до н.е.), можна припустити якшо не вплив
зороастризму на юдеїв, то полеміку з його
положеннями (зокрема ігнорування персони та
ієрархії злих демонів у Біблії).
Особлива тема — зв’язок уявлень, котрі
відбилися в А., з слов’ян, світом: адже від скіфів
до нас прийшли не лише “дивъ”, шо “кличе въръху
древа” (“Слово о полку Ігоревім”), але й самі
ключові слова релігії “Бог” (від “бхага”; звідси ж
компексслів “багатий”, “багатир”) та “диявол” (від
“лев”). Численні приклади запозичень з Іран,
джерел визначали дослідники й у давн. укр.
фольклорі (хмара-змій і т.п.).
В Європі А. стала відома з XVIII ст. завдяки
перекладу дю Перрона франц. мовою. З тих пір
кн. широко вивчалася. Існують численні переклади
А. на європ мови. З кін. XIX ст. спостерігається
своєрідна міфологізація А., котру часом
використовують у річиші модернізму як
обгрунтування антихрист, поривань. Ф.Ніише,
проголосивши “смерть Бога”, вкладає свою
проповідь індивідуалізму в уста Заратуштри.
абстрагуючись від реальної аксіології пам’ятки.
Цікаво, шо в Совєтському Союзі, де було
дифамовано ім’я Іран, пророка (саме завдяки
Ніцше), Заратуштра часом згадується як
уособлення доброчинності, як аналог Христа
(напр., у “Дванадцяти стільцях” І.Ільфа та
Є.Петрова: “Дав би тобі у рило, але Заратуштра
не дозволяє”). В останні роки в Україні й, почасти,
за кордоном спостерігається нова міфологізація А.,
яку проголошено органічною частиною укр, культ,
спадщини (Л.Силенко, С.Плачинда та ін ).
Семен Абрамович