АДАПТАЦІЯ (від лат. асіаріеге —
пристосувати — різновид переробки.
1. Пристосування тв. до потреб реципієнта,
на якого він не був розрахований, зокрема на
непідготованого читача, не знайомого з культ,
традицією першотв. А. полягає в переповіданні
складного за формою, проблематикою, стилем,
архітектонікою , архаїчною мовою тв. з
обминанням або скороченням окр. місць. Можливі
вставні пояснення незрозумілих образів і ситуацій.
Значних змін зазнають формальні, надто етил.,
складники. А. може адресуватися як дорослим, так
і дітям. Від мети, орієнтації, адресата залежить міра,
рівень, масштаб, фундаментальність змін у процесі
А. Адаптатор по-своєму сприймає тв., що є
об’єктом А., може переакцентувати в ньому деякі
моменти, але лише в рамках, заданих самим
першотв.. не викривляючи його змісту, основних
ідей. А. літ. текстів вимагає від адаптатора
неабиякої майстерності, тонкого естет, чуття,
доброї обізнаності із творчістю письменника, тв.
якого адаптується, збереження особливостей його
індивідуального стилю і т.п.
Широко відомі високохудож. переповідання
клас, текстів, створені нім. письменниками,
започатковані А. ант. міфів нім. романтиком
Г.Швабом “Перекази класичної стародавності”
(1838-40). В новітній літ-рі слід згадати А. німців
Ф.Фюмана (“Пісня про Нібелунгів”, “Райнеке-
Лис”), С.Гермліна (“Аргонавти”), Г. де Бройна
(“Трістан та Ізольда”), В.Гайдучека (“Дивні пригоди
Парціфаля”), Й.Новотного (“Кудруна”) та ін. Інд.
літ.-знавець Нандлал Д. Датт переповів англ.
прозою казк.-героїчну поему ст-давн. Індії
“Рамаяна”. Укр. переклад цієї А. здійснила
H.Калачевська (1959). Сильна традиція А. в Чехії
починається зі ‘Старовинних переказів чеського
народу” (1894) А.ірасека. За гітлерівської окупації
Чехії І.Ольбрахт (1889-1952) створив три кн. А.:
“Біблійні історії” — 1939, “Зі старих літописів” —
1940, “Про мудреця Бідпая та його звіряток” —
1941 (зб., видана лише 1947, містила варіації
сорока однієї притчі зі славнозвісної інд.
Панчатантри”) Мета Одьбрахта не
обмежувалася просто адаптуванням: сенс
перероблених міфів, оповідей, притч він наближав
до сусп.-політ, проблем того часу. 1975 вийшли
“Празькі легенди’’ Ф.Лангера, 1980 —
‘Метаморфози кохання” (за Овідієм) В.Адлової. В
укр. л-рі. А.-переказ сер-віч. нім. тваринного
епосу з елементами онаціональнення залишив
I.Франко (“Лис Микита”). Як А. можна розглядати
кн. М.Білика “Золотий Ра: Геродотові історії у
вільному переказі” скорочений переказ роману
Ф .Рабле “Гаргантюа і Пантаґрюель” І.Сидоренко
тощо. Дані переповідання є А. видатних пам’яток
л-ри минулих епох — міфів, героїчного епосу,
лицарських романів, які в автентичній формі
важкодоступні суч. читачеві. Примітизованою
формою А. в суч. л-рі Зх. є комікс
А. для дітей освячена традицією й часто є
доконечною. Тв. переповідається в пристосованому
для дитячого сприйняття вигляді. Скорочуються
нецікаві для мал. читача складні філос.. описові місця,
автор, відступи та розміркування.Такими є
розраховані на сприйняття школярів різні версії
“Біблії для дітей”, А. багатьма мовами “Дон Кіхота”,
“Гуллівера”, “Робінзона Крузо”. Лише в Україні між
1891 і 1906 було надруковано чотири А. роману
Д.Дефо. Перша з них — “переказ” Б.Грінченка
“Робінзон. Оповідання про те, як один чоловік по
чужих краях мандрував і як він сам на острові серед
моря жив”. Прекрасні А. укр. мовою міфології та
епосу здійснила для дітей К.Гловаиька: “Міфи давньої
Греції”, “ГомероваІліада”, “Гомерова Одіссея ;давн-
рус. пам’ятки — В.Близнець: “Повість минулих літ”
(1981). В А. для дітей скорочуються й місця
еротичного, грубо натуралістичного, “жорстокого”
змісту (напр., автоадаптації “Гіперболоїда інженера
Гаріна” і “Петра Першого” О.М.Толстого).
Можливі додаткові пояснення в самому тексті
чи в примітках, введення важливих змістово-
композиційних складників (нещаслива розв’язка в
“Червоній Шапочці” Ш.Перро і варіанти щасливої
розв’язки в її переробках).
2. Пристосування літ. тв. до вимог або потреб
ін. мист-ва, переважно надання проз. тв. чи поезії
драм, форми для потреб театру, кіно, радіо,
телебачення тошо. Такі А. можуть здійснюватись
самим автором або адаптатором. Як правило, А.
виникає в результаті “репертуарного голоду”,
дефіциту літ. матеріалу для суч. засобів комунікації
та масової інформації.
Див.: Екранізація, Інсценівка, Сценарій.
Анатолій Волков, Петро Рихло