АЕД (від грец. aoidos — співець) — давн-грец.
виконавець епіч. пісень на службі царів або громад.
Бували також мандрівні А. Співали А. під власний
муз. супровід на формінкз(с)і, лірі чи кіфарі. Крім
епіч. співів. А. займалися віщуванням, Вони були
виразниками понадіндивідуального світовідчуття.
В “Одіссеї” А. згадуються поряд з майстрами-
ремісниками, шо засвідчує професійний статус А.:
Ти хоч і знатного ролу, та зле говорив, Антіною.
Хто б ие чужчниів шукав, шоб до себе запрошувати в гості.
Крім хіба тільки таких, шо для ліла бувають потрібні. —
Чи ворожбитів, чи тестів, а чи лікарів віл хвороби,
Чи піснярів божественних, шоб радість приносили співом. —
Скрізь по безкраїй землі лля смертних вони е жадані’ (XVII).
В Одіссеї’’ наведено й імена двох А.: Лемідок
і Фелій. Розквіт мист-ва А. припадає на VIH-VII ст.
до н.е. На межі VII і VI ст. до н е. відбулося
відокремлення поезії від музики. На зміну А.
прийшли рапсоди.
А. — типові давні синкретичні носії фольклору
в широкому розумінні цього терміну. Типол. подібні
виконавці існували в більшості народів, на Сх. —
аж до XX ст. включно.
Лив : Акин, Ашуг, Бард, Джангарчі, Ірчі,
Манасчі, Трувер, Ш аїр.
Анатолій Волков