АЗІАНІЗМ (від грец. osianos, лат. asianus) —
стильова течія в давн-грец. і лат. риториці та
красному письменстві, шо виникла у III ст. до н.е. на
теренах Мал. Азії (Карія. Лідія, Мізія, Фрігія) в рамках
гедлеиізму на противагу клас, риториці.
Засновником А. вважають Гагезіаша з Магнезії в Лідії.
А. прагнув створення виразного нар. мов, стилю.
На царині лексики — словесна орнаментальність,
насичення тексту незвичними нешоденними
словами (неологізмами та варваризмами).
Синтаксично: стислі речення при одночасному
нагромадженні вишуканих фігур і тропів. А, — стиль
проа тв,, який водночас користувався притаманними
віршеві засобами, до того не вживаними в прозі: звук,
інструментовка, асонанси, рими. Вел. вагу мав
прийом контрасту на різних структурних рівнях:
антоніми, антитези тощо аж до руйнації гармонії
форми та змісту. В II ст. до н.е. А. поширюється в
рим. риториці від ораторства вищого рівня: Гай
Гракхус (153-121 до н.е.), Люцініус Крас (140-91 до н.е.),
учитель Ціцерона, Гортезіус Горталюс (114-15 до н.е.),
старший сучасник Піцерона, якого він спершу
наслідував. їхні промови студіювали пізніші стилісти
та граматики. А. стає звичним і у шкільному
декламуванні. За античності А. сприймався як
наслідування первнів сх. культури — це був чи не
перший прояв філоорієнталізму в Європі Звідси і
сам термін А., шо його запровадив Ціцерон. Крім
того, він виділив два різновиди А.: сентенційний стиль
(короткі, анштетично побудовані, гостро акцентовані
речення) та пишномовний стиль (багатослівний,
патетично напружений). У л-рі найвидатнішим
репрезентантом А, був драматург і філософ Сенека,
шо його стиль звано срібною латиною. А. впливав
на пізньоаттичну прозу, на естетику та патетику Сер-
віччя, Відродження, найбільше — бароко; він
прищепився в церк., надто православ. красномовстві
та письменстві.
Як заперечення А. в 1 ст, постає явише пуризму
— аттікізм.
Анатолій Волков