АКАФІСТ (букв. грец. акаЬИ&ов Иутпов —
гімн, який співають не сидячи) — у богослужінні
похвальний гімн на честь Богородиці та святих.
Тяжіє до метр., синтаксичного та композиційного
упорядкування. Зразком А. був пам’ятник візант.
л-ри невідомого автора (приписується поетові VI
ст. Роману Солодкоспівцеві) “Акафіст Пресвятій
Богородиці”. Він складається з зачину (кукуля), 12
вел. строф (ікосів) та 12 мал. (кондаків), шо
строго змінювали одна одну; при цьому кожна з
них починалася з чергової літери грец. алфавіту
(всього 24). Уявлення про цей А. дають такі
фрагменти.
Ікос І
Ангел найстаріший з неба посланий був вітати
Богородицю: Радуйся. І враз з безтілесним словом
бачучи Тебе, Господи, здивувався й стояв, бо через
Тебе прокляття зникне.
Кондак І
Тобі, Провідниці войовничій, ми слуги Твої
пісню перемоги співаємо, врятовані-ж з біди пісні
вдячнії приносимо, Богородице, а Ти, шо маєш
силу переможну від усяких бід визволяй нас, щоб
виголошувати Тобі: Радуйся, Мати Божа, Ліво
Пренепорочна.
Особливою прикметою цього тв. була
надзвичайна забарвленість звук, інструментовкою
та етил, прикрасами, перш за все, похвальними
епітетами (хайретізмами), шо вони, зокрема як
рефрен (тропар), завершували всі ікоси;
композиційне значення мали й повтори (“хваліть
Господа”), шо вінчали кондаки та розділяли ікоси
на субстрофи.
Уважалося, шо складати А. гідні лише
найдостойніші люди. Тому, напр., у опівіданні
А.Чехова “Святої ночі” ченці засуджують свого
співбрата, шо пише власні А. — “через гордощі”.
Борис Іванюк