АКМЕЇЗМ — (від грец. акте — виший ступінь
чого-небудь, вершина) — течія в рос. поезії.
Викристалізуванню А. передувала стаття
М.Кузміна “Про прекрасну ясність” (ж. “Аполлон”,
1910, № 4), де було задекларовано засади т.зв.
кларизму. Безпосередніми теоретиками та
засновниками А. стали М.Ґумільов та
С.Городецький. їхня стаття в ж. “Аполлон” (1913,
№ 1) становила худож. маніфест цієї течії. А. мав
організаційну структуру— “Цех поетів” (1911-14,
1921-23), своєрідну поет, студію, шо її очолював
“метр” Ґумільов. Друкованими органами А. були
ж. “Аполлон”, альманах “Цех поетів”. Первісно
17 АЛАНКАРА
до “Цеху поетів” входили Гумільов, Городеиький,
A.Ахматова, М.Зенкевич, О .Кузьміна-Караваєва,
О.Мандельштам, В.Нарбут. Згодом до А.
прилучилися Г.Адамович, Г.Іванов, Кузмін,
М.Лозинський, І.Одоєвцева, М.Оцуп,
B.Рождественський, Б.Садовськой, /I.Столица.
Впливу поетики А. зазнали Г.Шенгелі, М.Тихонов,
Е.Багрииький. А. — один з найяскравіших
феноменів Срібного віку — був, разом з усім
величезним піднесенням рос. мист-ва поч. XX
ст. — придушений Жовтневою революцією. 1921
Гумільова розстріляла ЧК. Організація розпалася,
шляхи акмеїстів розійшлися. Найвизначніші після
Гумільова поети — Ахматова, Мандельштам —
зайняли позицію внутр. еміграції. Кузьміна-
Караваєва, Г.Іванов, Адамович, Одоєвцева
емігрували. Городеиький і т.зв. ліві акмеїсти
Зенкевич і Нарбуг перетворилися на другорядних
типово совєгських поетів.
Попередником А. був І.Анненський. А.
визнавав “своїм батьком” символізм, але
воднораз заперечував худож. систему символізму:
його принципової недомовленості, містичності,
езотеричносгі. А. еволюціонував від символістської
тьмяності до оспівування “речовості”,
предметності. Від символу до конкретності,
гострого відчуття явиш природи, культури, образів-
реалій. Було проголошено худож. боротьбу: “За
цей світ, що звучить, має барви і форми, вагу і час,
за нашу планету Земля”. З цим пов’язана друга
назва А. — адамізм — (від вірша Городеиького
“Адам”) утвердження природного безпо­
середнього, незіпсованого, ясного погляду на
життя. Зображення реальних предметів
поєднувалося з прагненням до клас, ясності, до
того, шо Кузмін називав кларизмом. Таким засадам
відповідала мова, наближена до повсякденної
інтелігентної, але концентрована, лаконічна, без
недомовленостей або натяків. Націленістю на
зображення предметності світу пояснюється
переважання іменників над дієсловами та
прикметниками. Засвоївши досягнення символістів
у версифікації, напр., лольник, верлібр, А.
назагал перейшов від “муз. вірша” символістів до
говірного, шо був ідеально придатним для
матеріальної образності, зображення
навколишнього світу, а також для вагомої в А.
екзотичної тематики. Для А. поет — не пророк, а
майстер-ремісник. Афористично висловив естет,
кредо А. Мандельштам: “Красота не прихоть
полубога, а хищный глазомер простого столяра ”.
Такою настановою пояснюється назва об’єднання
акмеїстів “Цех поетів” на кшталт сер-віч.
ремісничих цехів.
Щодо тематичного репертуару А. був досить
різноманітний. Гумільов — афр. екзотика, природа
та звірі, волюнтаристський культ сильної людини
— мореплавця, мисливця, воїна. Зенкевич — ідеї
натурфілософії, відтак образи доіст. життя Землі,
допотопні потвори. Нарбут — побут,
сковородинсько-гоголівські рем ін ісц ен ц ії
Ахматова — психологія глибокої любові,
переживання. Окремо слід зазначити своєрідний
культ С.-Петербургу в поезії А.
Відкидаючи та заперечуючи твор. настанови
попередників: символізму, а ще більшою мірою
реалізму, А. сполучав неоклас. та неоромант.
тенденції. Він спирався на багаті й різноманітні
традиції, синтезуючи та оновлюючи їх: 1) рос.
поезії Золотого віку: О.Пушкіна, Є.Баратинського,
М.Лєрмонтова, Ф .Тютчева; 2) класицизму й
культури XVIII ст.; 3) фольклору та міфології як
нац. рос. (Городеиький, Ахматова), так і
екзотичних, в т.ч. первісних народів (Гумільов); 4)
античності (Кузмін, Мандельштам). Взагалі А.
властиве знання та твор. засвоєння зх-європ. мист-
ва, насамперед набутку Відродження, XVIII ст.,
доби романтизму.
А. об’єднував поетів вельми високого культ,
рівня та глибоких не лише суто літ., але й літ-
знавчих зацікавлень. (Найширші культ, обрії — в
Гумільова). Акмеїсти займалися критикою
(Гумільов), літ-знавством (Ахматова, Мандельштам,
Рождественський). Ці висока культурність і
розробленість поет, техніки відбилася в тому, шо
акмеїсти були першорядними перекладачами світ,
поезії: Гумільов, Ахматова, Городеиький,
Зенкевич, а Лозинський взагалі став одним з
кращих перекладачів післяреволюційного часу.
В рос. малярстві спорідненим з А. явищем був
“Світ мистецтва”, зокрема, в естетизації XVIII ст.
(О.Бенуа, К.Сомов, Є.Лансере, Л.Бакст).
В укр. поезії за багатьма параметрами А.
відповідає поезія неокласиків. До поет, набутку
Гумільова й Ахматової зверталися М.Вороний,
Є.Маланюк, О.Ольжич (переклади, присвяти,
образні аналогії).
Анатолій Волков