АЛКЕЄВА СТРОФА — ант. строфа, названа
за іменем давн-грец. поета Алкея (бл. 600 р. до
н.е.). Найпоширеніший її варіант містить т.зв.
Алкеєві вірші, а саме: два одинадцятискладнки
(одну каталектичну ямбічну і одну каталектичну
дактилічно-трохеїчну триподію), один
дев’ятискладник (гіперкаталектичний ямбічний
диметр) і один десятискладник (акаталектична
тетраподія з двох дактилів і двох трохеїв):
Сказати деш о хочу тобі одній,
Але, як тільки глянеш на мене ти, —
Уста м ої змикає сором .
П еред тобою стою безмовний
{Алкей. “До Сапфо”. Пер. А.Содомори).
Поряд з С ап ф іч н ою ст р о ф о ю , A.c.
найчастіше вживалась Горацісм, тому її зрідка
називають “гораціанською строфою”. Ант. критики
підкреслювали її “велич, стислість, і
солодкозвучність, поєднану з могутністю”.
Г.К’ябрера, П.Роллі, Дж.Фантоні відродили її в
Італії, в Німеччині до неї зверталися Ф.Г.Клопшток,
Л.Х.Г.Гьольті, Й.К.Ф.Гьольдерлін, А. фон Платен,
в Англії — А.Теннісон, А.Ч.Суїнберн. В Росії A.c.
імітував В.Брюсов (“Наслідування Горація”), в
Україні її оригінально використав В.Самійленко:
Єсть вічність, кажуть, душі безсмертнії
Вмирать не можуть, ні руйнуватися.
Але по смерті мусять жити,
Можуть дізнати блаженство райське
(“Україні, 11”).
Петро Рихло