АЛЮЗІЯ (від лат. alludere — гратися з ким-
небудь, жартувати, посилатися) — різновид
запозичення: відображення чогось без автор,
посилання чи ін. засобів авт орськ ого
підкреслення — звичайно короткий, ніби
випадковий, але насправді потрібний натяк на
певну обставину, ситуацію, подробицю, людину,
обраа А. розрахована на те, шо читач помітить і
сприйме її в зіставленні з першоджерелом і
належним чином зрозуміє сенс уживання. В цьому
відмінність від ремінісценції, з якою А. часто
плутають.
За джерелами А. бувають ант.-міфол. (“Авгієві
стайні”, “Політ Ікара”), ст-завітні (“Безодні небесні
розкрилися”, “Всесвітній потоп”), новозавітні (“Сіль
землі”, “Поцілунок Юди”), іст. (“Ганнібалова
клятва”, “Сорок віків дивляться на вас”), політ,-
публіцистичні (“Чорна сотня”, “Кухарчині діти”),
літ. (“Останній з могікан”, “Вічний революціонер”).
А. мають місце на різних мікро- і макрорівнях
худож. структури. Так, рядок з “Євгенія Онєгіна”:
“Вреден Север для меня” містив ситуаційну А. (яку,
розуміли тогочасні читачі), на те, що автора роману
було вислано з Петербургу на Пд. В поезії
вживається А. на рівнях ритму, рими, строфи. На
А. може бути побудований образ-персонаж (Chef
Salamander у “Війні з саламандрами” (1936)
К.Чапека — А. на Б.Муссоліні та А.Гітлера).
Значущий антропонім-троп Лейтенант Чорних
Капорів Іоанна Дарк (англ. dark — темна) у драмі
Б .Брехта “Свята Іоанна Боєн” містить
недвозначний натяк на Жанну д’Арк. По суті А.
— позатекстове явише, тому вона може
охоплювати творчість в цілому: “Людська комедія”
О. де Бальзака, “Небожественна комедія” поль.
романтика З.Красіньського — А. на поему Данте
Аліг’єрі “Божественна комедія”, “Потоп”
Г.Сенкевича — на Біблію.
А. — спосіб і свідоцтво вміщення даного тв. у
певній традиції, а також позитивного чи
негативного до неї ставлення. Тому міжліт. А.
можливі, якщо чужомов. тв. став частиною нац,-
літ. процесу, або загальновідомий читачам у
перекладі. З огляду на це міжліт. А. є свідченням
засвоєння чужонац. матеріалу культурою-
реципієнтом.
Анатолій Волков