АНАКРЕОНТИКА (АНАКРЕОНТИЧНА
ПОЕЗІЯ) — грец. anakreontia. лат. anacreontea —
вид лір. поезії, шо пронизана епікурейськими
мотивами і оспівує молодість, кохання, чуттєві
насолоди, вино, жінок, радощі життя. Назва
походить від імені давн-грец. лірика Анакреон(т)а
з Теосу (VI ст. до н.е.). Тв. Анакреонта збереглися
лише в уривках, до нас дійшла зб. еротично-
фривольних віршів “Анакреонтика”, написаних у
стилі й дусі Анакреона в александрійську й пізніші
епохи. Вперше видана французом А.Етьєном 1554
вона містила 60 пісень різних авторів, які були
оприлюднені анонімно’ До XIX ст. ці пісні
вважалися автентичними тв. Анакреона. Насправді
ж найдавн. з них належать до І ст. н. е. Ін. виникли
ще пізніше. 36. “Анакреонтика”, як і фрагменти
тв. самого Анакреона, а також лір. вірші рим.
поетівКатула, Горація (“Carpe diem!”), Овідія стали
основою наслідувань в європ. л-рах і виникнення
т.зв. анакреонтичної поезії, шо відзначається
світлими настроями, радісним світовідчуттям,
незрідка вільнодумними ідеями. А. зображує
умовний світ, близький до пасторал і з її
; неодмінною атрибутикою — пастушими
костюмами, трал, іменами і ситуаціями з ант.
міфології (Афродіта-Венера, Ерот-Амур, Вакх-
Бахус) на фоні ідилічного краєвиду з полями,
луками, струмками, лісами і гротами. Основний тон
; цієї культивованої поезії ніжно-кокетливий,
вишуканий, гедоністичний, млосно-томливий.
Граціозна легкість і гнучкість мови відкрили нові
можливості для версифікації та образного втілення.
Емоційна наснага А. справила відчутний вплив на
формування сентименталізму. Поєднання
сповненої еротичних ремін ісченц ій, легковажної
грайливості артистично загостреної до афоризмів,
та ясної, логічної, майже симетричної формальної
побудови — одна з гол. зовн. ознак А., шо не
виражає справжніх почуттів, пережитого, а
зводиться до стилізованої літ. гри поет, фантазії.
Особливого поширення набула А. в європ. л-рах
доби Відродження і Просвітництва. Щедру данину
віддали їй cep-віч. ваганти-ґоліарди, італ. поет
Т.Тассо, франц. поети Ф.Війон та поети “Плеяди”
(П. де Ронсар, Ж. дю Бе/іле та ін.). Відчутні імпульси
дістала вона від малярства рококо (Дж.Ватто,
Л.Фрагонар, Ф.Буше). У зв’язку із захопленням
філософією Епікура та П.Гассенді А. стала
надзвичайно популярною у франц. л-рі (Г.Шольо,
Ж.Грессе, Ж.Шаплен, Вольтер, А.Шеньє, Е.Парні,
І Беранже, Г.Готьє, А.Реньє та ін.). Вплив франи. А.п.
відчутний в Англії (М.Прайєр, Е.Уоллер, Дж.Гей),
Шотландії (Р.Бьорнс), Німеччини (Й.Глейм, Й.П.Уц,
Й.Н.Гети, Ф.Гагедорн, Г.Е.Лессінг, Й.Г.Якобі,
Л.Х.Г.Гельті, Ф.Шіллер, Й.В.Ґьоте, Е.Мьоріке,
А.Платен, Г.Мюллер та ін.), Швеції (К.М.Бельман),
Польщі (Я.Кохановський, Ш.Зіморович, З.Морштин,
А.Нарушевич, Я.Князьнін, С.Трембеиький,
А.Міцкевич — “Пісня філаретів”), Чехії (В.Там,
А.Я.Пухмайер, В.Неєлли, Ш.Гневковський), Румунії
(Костаке Конакі). Болгарії (Пенчо Славейков). В
Росії до А. зверталися Д.Кантемір, М.Ломоносов,
О.Сумароков, В.Тредіаковський, М.Херасков,
Г.Державін. К.Батюшков, М.Гнєдич.Д.Давидов
А.Дельвіг, М.Язиков. А. справила значний вплив на
О.Пушкіна, який перекладав А.п. і написав нижу
/ віршів в дусі Анакреона (“Вакхічна пісня”, “Фіал
* Анакреона”, “Бог веселий винограду”,
“Наслідування Анакреона”).
В Україні відгомони А. можна зустріти у XIX
ст. в піснях Ю.Федьковича (“Як засядьмо, браття,
коло чари…”), С.Руданського (“Хлопиі-молодці,
пийте, гуляйте…”), у XX ст. в поезії М.Вороного
(цикл “Amoroso”), О.Олеся (“Чари ночі”,
“Сміються, плачуть солов’ї… ” та ін ), А.Кримського
(зб. “Пальмове гілля”, де традиції А. схрещувалися
з бл-сх. мотивами) та ін.
У молодих л-рах, скованих догмами
класицизму, А. відіграла свого часу прогресивну
ролю, демократизуючи поезію, наближаючи її до
‘ реального життя, природності і простоти.
Типол. подібне явише в сх. л-рах — творчість
Гафіза, Рудакі, Омара Хайяма.
Петро Рихло