АНАХРОНІЗМ (від греи. ana — вгору й
chronos — час) — явише “перекручення” худож.
та іст. часу в красному письменстві або риторичних
жанрах. А. може свідчити або про помилку в
зображенні подій даного часу чи епохи, або про
свідому артистичну гру даною обставиною; в ін.
випадку А. виступає як худож. прийом: такі А. у
В.Шекспіра або “античний” антураж в тв.
класицистів тошо; це типові культ.-іст. А.,
віднесення подій минулого або майбутнього до
моменту оповіді й т.п. Такі А. виникають через
недостатню обізнаність авторів в історії або через
надмірне прагнення до стилізації; часом вони
свідчать про повну чужорідність автора даній
традиції. Інколи А. такого типу фіксують цілий
етап життя вел. спільноти. Так, перетворення
“половців” у сюжетах билин Київ, циклу на
“татар” свідчить про узагальнення всього “степу”
в його багатовіковому протистоянні Україні-Русі.
Культ.-іст. А. часом стають засобом свідомого
“виправлення” історії (напр., опора М.Булгакова
на cep-віч. єресі та Ж.Е.Ренана в змалюванні
“справжню!” історії Христа.
Часом такий А, є виразом “автор, голосу”
(монолог Пімена в “Борисі Ґодунові”). Можна
також говорити про етил. А., які належить не до
сфери ментальності, а лише до худож. форми. Так,
активна консервація архаїчних жанр.-стильових
структур може стати формантою стилю впродовж
вел. проміжку часу. Стиль монументальних написів
шумерських царів визначає на тисячоліття стиль
подібних написів у Ассиро-Вавілонії й навіть Ст-
давн. Ірані. Або лат. поезія раннього Сер-віччя,
активно освоюючи ознаки греи.-рим. поезії,
пристосовує останню до виразу нов.,
“варварських” цінностей, епохи християнства й
феодалізму. Це — продуктивний контактний
зв’язок. Навіть коли ми маємо справу з пародією
на подібні стабільні структури, це здатне дати
живий поштовх літ. формі. “Енеіда”
І.Котляревського є пародія на класицизм, але укр.
словесність у такий спосіб надолужує штучно відтяті
у XVIII ст. можливості освоєння канону класицизму.
Свідома гра А. починається широко в часи
романтиків й, згодом, модерністів та
постмодерністів, які їх наслідують, шо
супроводжується розвитком суб’єктивних та
іронічних моментів.
Семен Абрамович