АНТИУТ ОПІЯ. какотопія (від греи, какое —
поганий і толос — місце), дистопія (від грец. лис
— не, “топос” — місце: погане, непридатне місце),
контрутопія, негативна утопія, роман-
попередження — іст. модифікації утопії як
метажанру.
За визначенням С.Лема, “антиутопія — тв.,
шо являє собою демонстрацію страху та
виродження спроб удосконалити сусп-во’ .
Ю.Кагарлицький пов’язує появу А. з
усвідомленням іст. прогресу: ‘‘антиугопія — це
крит. розгляд прогресу, тому вона і не змогла
з’явитись раніше, ніж сформулювалась ідея
прогресу, раніше XVII ст.”.
У найширшому розумінні А. завжди полемічна
шодо статичної утопії, є її діалектичним
запереченням та динамічним корективом. Якшо
утопія за означенням та автор, задумом в більшості
— позитивний прогноз, то А. має на думці
песимістичний, або, щонайменше, альтернативний
погляд на майбутнє. Цікавою є еволюція
антиутопічних поглядів. 1-й етап — контрутопія —
полеміка з тою чи ін. утопією, ін. утопічна
конструкція, зовсім не обов язково негативна. Так.
‘Утопія” Т.Мора — це прихована полеміка з
ієрархічною і кастовою “Державою” та ‘Законами”
Платона. У свою чергу Ф.Бекон в “Новій
Атлантиді” полемізує з ідеалом Мора. Алегорична
сатира Б.Мандевіля “Байка про бджіл, або
Часткові вади — загальна користь” (1714)
побудована як антитеза суворо регламентованим
утопіям Мора і Т.Камгіанелли. Патріархально-сер-
віч. утопія В.М орріса “Вісті нізвідки” (1891)
протиставлена мішансько-речовому світові
майбутнього в романі Е.Белламі “Погляд назад “.
II-й етап — негативна утопія (какотопія.
дистопія) — обов’язково містить елементи критики,
розвінчування того чи ін. утопічного постулату,
застерігає від однозначно оптимістичного
сприйняття ідеї прогресу, викриває ‘‘тіньові”
сторони утопічного ідеалу, шо на перший погляд
видаються безперечними перевагами, але криють
в собі елементи сой. і психол. небезпеки. До
негативних утопій можна залічити ‘‘Левіафана’’
Т.Гоббса, 3-ю і 4-у частини ‘‘Мандрів Гуллівера”
Дж.Свіфта. “Записки з підпілля”. “Сон смішної
людини” та “‘Бісів’’ Ф.Достоєвського, “‘Замах на
міражі” В.Тендрякова.
III-й етап — власне А., принципове
заперечення самої ідеї утопії, повне неприйняття
будь-якої насильницької зміни сусп-ва за
попередньо продуманим планом. Такий різновид
А. набуває особливої ваги в XX ст., коли були
здійснені спроби втілення тоталітарних утопій в
життя, чи то комуністичного, чи то фашистського
тлумачення. Найвідоміші А. XX ст. (“Ми”
Є.Замятіна, “Чудовий, новий світ” О.Л.Г.Гакслі,
“Ферма звірів”, “1984” Дж.Оруела) є воднораз
антитоталітарними сатирами, позаяк є гротескними
відображеннями реально існуючих структур, а не
полеміку з утопічними побудовами. Зазнає критики
не тільки “явний” тоталітаризм, але й небезпечні
тенденції до уніфікації та соц. конформізму в сусп-
вах зх. демократій (“Машина часу” Г.Дж.Веллза.
“У нас це неможливо” С.Льюїса, “451 градус за
Фаренгейтом” Р.Бредбері, “1985” А.Берджесса).
У зв’язку з небезпекою атомної та екологічної
катастроф виникає типол. наближений до А.
роман-попередження (“Кінь червоний, або Людські
наміри” Е.Тріоле, “Мальвіль” Р.Мерля).
Зі слов’ян, л-р найбільш репрезентована А.
різних жанрів у чес. і рос. л-рах 1920-80 рр.:
“К.и.ЕЇ.” і “Фабрика Абсолюту” К.Чапека.
“Промислове виробництво доброчинності”
Ї.Гауссмана, “Блаженний вік” Ї.Марека, “Чевенгур”
А.Платонова, Година бика” І.Єфремова, “Москва
2042” В.Войновича.
Юрій Попов