АНТИЧНІ РОЗМІРИ — вірш розміри, шо
були розроблені в грец. та лат. поезії в період з
VIII ст. до н.е. до VI ст. н.е. А.р. побудовані на
квантитативному принципі віршування (метр,
система) і виділяли стопи як найменші елементи
вірша. Основну ролю відігравала кількість х-
складів. Але ант. стопи фіксували не тільки число,
але й співвідношення довгих і коротких. Довгий
склад, який прийнято схематично позначати
знаком (—), повинен був звучати вдвічі довше, ніж
короткий, шо позначається в знаком (И) і дорівнює
одній морі. Якщо він дорівнює 1. то співвідношення
виражається як 1:2. Звідси випливає, що ямби і
трохеї в мові були триморними, дактилі і спондеї
— чотириморними. При імітації в суч., у т.ч.
слов’ян., мовах, де склади не розрізняють за
короткістю і довготою, а за наголошеністю чи
ненаголошеністю, адекватне відтворення ант.
віршування неможливе і мас умовний характер.
Тому в т.зв. перекладах розміром оригіналу ритм,
сильні долі (арсис) передаються наголошеними
складами, а ритм, слабкі долі (тесис) —
ненаголошеними. Бо змінилася і природа тактів
ямби і трохеї зараз є двотактними, а дактилі —
тритактними. Труднощів при такому
переакцентуваині завдає спондей, оскільки він
може бути в деяких випадках двотактним, а в ін.—
тритактним (напр., в гекзаметрі). Поєднання двох
стоп називають диподією, трьох — триподією,
чотирьох — тетраподією. Дводольною стопою в
був тільки ліррихій, ввалений в метрику пізніше,
що являє собою заміну довгого дводольного складу
двома короткими (ИИ).
Найважливіші стопи ант. віршування: триморні
— ямб, трохей, або хорей; трибрахій; чотириморні
— дактиль, амфібрахій, анапест, спондей,
дипіррихій або прокелевзматик; п’ятиморні —
пеони, бакхій, кретик або амфімакр, антибакхій
або палімбакхій; шестиморні — молос або тримакр,
іоник низхідний або вел.; іоник висхідний або мал.,
антиспаст (ямбохорей), хоріямб; семиморні —
епітрики; восьмиморні — диспондей і дохмій. Щоб
уникати монотонності, яка могла з’являтися при
безкінечному чергуванні довгих і коротких,
вдавалися до таких засобів: 1. Довгота могла
замінюватись двома короткими, а інколи й одним
коротким складом. 2. У певних місцях вірш ділився
тим, шо там закінчувалось слово. Ці розділення
звались цезурами і були переважно не в кінці стопи,
а в середині. 3. Остання стопа часто бувала
незавершеною. Такі вірші звуться каталектичними
(/саісг/ехіі — усічення в кінці стопи або вірша). 4.
Склад міг бути як коротким, так і довгим (їу//аЬа
апсер$ — подвійний склад). — До основних ант.
розмірів належать гекзаметр (шестистоповий
дактиль з рухомою цезурою), пентаметр
(п’ятистоповий дактиль, зустрічається лише в
поєднанні з гекзаметром, утворюючи т.зв.
елегійний дистих), гендекасилабус {Иепека —
одинадцять, вуІІаЬе — склад: одинадцятискладник;
зустрічається як фалекейський вірш або в
Алкеєвій та Сапфічній строфах), холіямб
(кульгавий ямб), сенар (лат. зепагіиз —
шестискладник, тобто триметр), септенар (лат.
верСепагіив — семискладник, тетраметр, що має
7.5 стоп — останній трохей усічений), октонар (лат.
окіопаг — восьмискладник, ямбічний аката-
лектичний тетраметр) та ін. В ант. л-рі поширені
були й усталені вірш, розміри: Адонічний вірш,
Алкманів вірш, Анакреонтів вірш, Арістофанів
вірш, Архілохів вірш, Гіппонактів вірш, гліконічний
вірш, Пріапічний вірш, Фалекеїв вірш, Ферекратів
вірш.
Починаючи з ШТУ ст. н.е. європ. віршування
пішло шляхом переходу від квантитативного до
квалітативного (силабічного, силабо-тонічного,
тонічного) віршування. Уявити, “почути” реальне
звучання ант. віршів суч. європейцеві майже
неможливо. Але попри це вплив ант. метрики на
розробку систем європ. віршування величезний.
Майже всі існуючі сьогодні назви вірш, розмірів
нов. європ. л-ри (ямб, хорей, піррихій, дактиль,
амфібрахій, анапест та ін.) запозичено з античності.
Упродовж багатьох століть в різних країнах
Європи, особливо в добу Відродж ення,
класицизму і бароко, робилися спроби засвоєння
і пристосування А.р. до умов і потреб нац. літ-р.
Теор. обгрунтування засади ант. поетики у світлі
розвитку нов. європ. систем віршування дістали в
трактатах Опіца, Ф осса — в Німеччині,
М.Смотрицького, М.Довгалевського — в Україні.
Петро Рихло